Справа Румянцева
«20-26.11.2015»
У 70-ті роки, коли я народився, професія льотчика вже втратила велику частину свого романтичного ореолу. Застій взагалі був часом прагматичним, коли в літуни, космонавти, фізики або геологи збиралися, хіба що, в дитячому садку і в молодшій школі, з віком вважаючи за краще замість своїх дитячих мрій, знайти ситніші місця. Але покоління моїх батьків ще пам’ятає льотчиків-героїв. Та й ми в школі ще вивчали пісню про пілотів, які ціною свого життя рятують мирне місто, ми ще за розповідями батьків, а не за підручниками, знали про майора-льотчика Гагаріна, простого усміхненого хлопця, який з дитинства дивився на зірки. Відлига, як їй і відведено природою, змінилася морозами, і під крилом літунів мого дитинства були вже не мирні міста, а палаючі кишлаки далекого Афганістану. Мрію замінив «інтернаціональний обов’язок», а радісні юрми, які вітають своїх кумирів — безіменні цинкові труни, «вантаж 200», і прокльони тих, чиє мирне життя в одну мить обернули на попіл ці нові герої мого часу.
Як Застій романтизм, Перебудова до кісток обгризла радянський ідеал інтернаціоналізму. А борг... Інфляція інтернаціоналізму вкупі з крахом імперії надала поняттю боргу його грошовий еквівалент, — жебрацькі заробітні плати та ілюзію благополуччя — машину, помешкання в кредит. Радянський солдат, навіть терорист, ті вирушали в чужі краї, щоб убивати, хай за безглузду, але за ідею. Американців кличуть у флот, обіцяючи показати весь світ. Росіянин же йде до професійного війська, щоб вижити, і готовий убивати, щоб віддати кредит. Життя в борг і смерть для його сплати, — все одно українець чи сирієць, чи сам стрілець у перехресті прицілу вимірюються тоненькою пачкою Бенджамінів Франклінів. Чим дешевшою стає нафта, тим стрімкіше зростає попит на кров, — така формула експортозаміщення в сучасній Росії.
Жертви обставин, пропаганди, чи просто вірні своїй військовій присязі, майори Сергії Румянцеви вирушили вмирати на чужій війні. Не має значення, чи помилилися з ідентифікацією загиблого в Сирії російського пілота, чи прийде повідомлення про загибель до Челябінська, чи до іншого російського міста. У сучасній війні, як правило, не побачиш обличчя свого ворога, не дізнаєшся, хто натискав на гашетку чи курок. Часи лицарських поєдинків і кодексів Бусидо давно минули, а пішаки, як відомо, всі на одне обличчя. Ними з легкістю жертвують, але вони, на відміну від гравця, завжди потім можуть виправдатися: «Я лишень виконував накази». Доки гравець перебирає війну за війною у пошуках його єдиної звитяжної, вони охоче і з умінням виконують за нього всю брудну роботу, — нічого особистого, лише бізнес.
Вікно можливостей закривається, щоб навоюватися всмак Путін повинен квапитися. — Пісочний годинник державних резервів відмірює останні місяці. Коли в країни закінчаться гроші, Сергії Румянцеви, хто залишиться живий, звичайно, повернуться додому — з Сирії, з України, чи куди ще їх закинуть амбіції їхнього президента. Як колись із Афганістану чи з Європи, повернуться до злиденної розореної країни, всі багатства якої, як пісок у годиннику, потекли на нікому не потрібну війну. На жалюгідні крихти військової пенсії їм залишиться лише вибирати, чи робити що вони вміють, воювати — тепер у своїй країні, або до кінця своїх днів скаржитися на зраду, і на ще одну найбільшу в історії людства геополітичну катастрофу, в якій винен буде хто завгодно, — п’ята колона, Обама, масони, але тільки не вони, сліпі ґвинтики бездумної машини, що раз по раз наполегливо продовжує скочуватися в одну й ту ж прірву.
А ті, хто не повернеться?
Маленький хлопчик Юра Гагарін у голодну та холодну зиму 1941-го з мрією дивився в зоряне небо. У дітей загиблих у Сирії російських пілотів теж будуть свої зірки, хай не такі далекі, але такі ж холодні — на могилі їхніх батьків. Їм ще поталанило. У дітей інших російських військових не буде навіть порожніх могил. У справах їхніх батьків у архіві Міністерства оборони Росії значиться: «Звільнений зі служби». Непрохані, безіменні, неоплакані, часом непоховані, вони лежать у далекій чужій землі. Їхньому часові, їхній країні, не потрібні герої. Лише гарматне м’ясо, може ще понароджують.
