Список жертв і «список шиндлера» у мистецтві
Google, як інструмент універсальних узагальнень, на запит «100 письменників, які підтримали війну в Україні», видає той самий список персон, про який стільки розмов у медіа. Зачепило, якщо не сказати більше - шок! Бо не бандитський Петербург маляву надіслав, а російські діячі культури. Але в самому факті листа «інтелігентної сотні» міститься сумний урок. Google буде довго мститися їм, викидаючи імена за вбивчим запитом. Адже це не резолюція проти Б. Пастернака, де віддані партії соратники поставили розчерки під «засуджуємо» і здали протокол до архіву. Тут справа публічна і лягає плямою на всю творчу біографію. Не здивуюся, якщо талановитому музиканту Ю. Башмету закриють гастролі в якійсь країні, де не терплять арій війни.
А ще цей список відкрив безодню. Вона відокремила вільних митців від «творчої інтелігенції» Росії, тієї особливої касти, яка, як і в Радянському Союзі, годується з рук влади і відпрацьовує її милості своєю всепідданішою лояльністю. У відповідь на їхнє «одобрямс» колеги по царині, виставили список Шиндлера, тобто вирвалися з павутини офіційної пропаганди. У ньому письменники Л. Улицька, Г. Чхарташвілі (Борис Акунін), О. Симонов, музиканти Ю. Шевчук, А. Макаревич... - теж сотня імен. Досить побіжного погляду на обидва реєстри російської творчої еліти, щоб виявити закономірність. Один чарт складається з постійно запрошуваних на ТБ, а інший – з ізгоїв московського ефіру. Наприклад, професора Нью-Йоркського університету, автора унікальних філософських праць, які отримали міжнародне визнання, Михайла Ямпольського російський глядач не знає в обличчя. Зате фігура і творчість Зураба Церетелі, штатного супорта агресії Кремля на Кавказі й Україні, всім добре знайомі. Для російського інтелігента блакитний екран як приймальня «Самого». Хто у «ящика» в фаворі, той і в Путіна у своїх числиться. Можна й навпаки: з Путіним дружиш - мистецтву служиш. Якщо особисто ВВП дав О. Табакову гроші «на театр», то як старому конформістові не відповісти взаємністю? Якщо мильні бульби малороса В. Бортка щедро фінансуються з фондів російських патріотів, то як не поставити підпис під розпискою? І хіба не ті ж причини повели перо К. Шахназарова , В. Хотиненка, інших відомих кінематографістів по ганебному паперові? На жаль, люди кіно і театру в Росії зовсім не такі, як їхні колеги у Франції, Великобританії, не кажучи про США. У тих жанр петицій не прийнятий в артистичному середовищі і вважається жеребом людей не здатних втілювати свої ідеали і філософські погляди в художніх образах. З цих позицій «список ста» - звичайний прийом обділених талантами залишитися в публічній сфері. Ми ж знаємо, Ф. Бондарчук не успадкував від батька його талантів і любові до рідної йому України, і титул довіреної особи Путіна йому підходить краще за режисерську посаду. І пан М. Порєченков, за великим рахунком, службовець театру, але не актор, який претендує на місце поряд з О. Табаковим та Л. Чурсіною. Пані В. Тализіна, яку б ми й не знали, не будь її скандальних докорів Б. Брильській. Тож серед ста відомих чимало й випадкових, чи то таких, що примазалися або були зібрані нашвидкуруч невідомою, як кримський окупант, організуючою силою.
За якийсь час історія з «культурним» шефством над агресором прояснитися. З’являться щиро і протокольно здивовані своєю причетністю до відродженого жанру радянського агітпропу. Пробачимо їм слабкість духу. Важко поєднувати життя за стандартами Голлівуда, підкоряючись правилам радянського кіно.
