Страус у хакі
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Нарешті пригріло як слід. Людські організми розгубилися.
З другого боку, почало проявлятися розмаїття одягу.
Хоча, якщо трапиться на вулиці пан у крислатому капелюсі, з яскраво-червоним шарфом і у радісній блакитній сорочці, то він з великою ймовірністю виявиться французом.
А отой, і ота, й оті в усьому темному – наші, рідні.
І це ще нічого. Комусь мало власної непомітності – хоче, щоб інші лишалися непомітними теж.
Наприклад, якийсь масивний дядько в хакі публікує у Фейсбуці селфі на тлі двох яскраво одягнених, і, о диво! – українських підлітків, з уїдливим запитанням: «Які будуть коментарі?», одразу додаючи від себе, як само він хотів би тих молодих людей відгамселити. За що? Вочевидь, за рожеві кеди одного з них. Чи за модну скуйовджену зачіску. Чи, може, просто за те, що вони молодші за нього. Хто його знає. Дехто з коментаторів автора запису підтримує. Більшість - ні.
Дядько воював. Він молодець. Але чомусь, потрапивши в глибокий тил, рветься далі воювати з цілком мирними громадянами, яких він наче зобов’язався захищати.
Бити за неправильний зовнішній вигляд – дійсно мужньо? Відповідає воїнській честі? На дворі 2018-й чи 1958-й?
В кожного своя картина світу. В одній усі рівні, всі різні – рівні саме в розмаїтті; зараз, на щастя, в Україні настає такий час «нерівної усім рівності» (Сковорода) – уперше за всю її історію. В другій картині всі в темному пожиттєво. Або всі в хакі. Або всі строєм. Як у КНДР. Чи в СРСР. А що, чим не традиція.
Втім, як писав німецький філософ Мартін Хайдеггер:
«Змішана з малодушності й зарозумілості втеча в традицію не здатна, взята сама по собі, ні на що, крім страусової сліпоти перед історичним моментом».
Не соромно чогось не розуміти. Не соромно бути буркуном. Соромно бути страусом у хакі.
