Символ путінської віри
«12–17.06.2020»
Жоден офіційний документ у Росії не анонсували настільки завчасно, жоден — навіть горезвісні чергові «зміни» до Конституції — не готували так ретельно. І ось минулими вихідними Дмитро Пєсков нарешті обрадував учасників: Володимир Путін дописав обіцяну статтю про Другу світову війну. Тож справа тепер лише за рішенням її опублікувати. На загальне одностайне переконання вона вийде перед парадом на Червоній площі 24 червня, що буде присвячений чи то 75-річчю Перемоги у «Великій Вітчизняній війні», чи то Загальноросійському голосуванню щодо поправок до Конституції Росії. Отож, самі розумієте, першорядний у всіх сенсах історичний документ.
Рідкісний випадок, стаття ще не вийшла, але що в ній буде написано ми вже знаємо. Власне, вперше Путін озвучив ідею її написання на Великій прес-конференції 19 грудня минулого року. А вже наступного дня у своєму виступі, точніше навіть трохи менш ніж годинній лекції, яку він прочитав під час засідання Вищої Євразійської економічної ради в Санкт-Петербурзі, він не лише підтвердив цей свій намір, а й уперше в деталях озвучив, про що буде ця стаття. Тож усі, хто цікавиться, можуть, не чекаючи її публікації, погуглити путінські виступи за останні півроку. — У них усе: і Мюнхенська змова Заходу, Німеччини, Італії та Польщі, як головна причина початку Другої світової, і догмат про непогрішимість Росії-СРСР, виражений у вимушеному, виключно оборонному від підступів колективного Заходу характері пакту Молотова-Ріббентропа, і виняткова роль Росії у перемозі Союзників у Другій світовій війні, і осуд свідомого спотворення історії та фальсифікацій у публічних заявах політиків і засобах масової інформації країн Заходу і окремих колишніх республік СРСР, що відбилися від рук. — Усе це не лише вже неодноразово звучало, а й обговорювалося експертами. Проте, нехай ця стаття й не несе в собі нічого нового, вона, безсумнівно, стане важливою віхою в історії путінської Росії. І причина цього аж ніяк не її зміст, а місце, яке з самого початку було їй уготоване у фундаменті ідеології путінського режиму.
По-перше, те, що на самій поверхні, ось уже не один рік путінськими балакучими головами в кремлівських ЗМІ і в російських соціальних мережах обговорюється ідея про кримінальне покарання за свідоме перекручування історії Другої світової війни. Нарешті, в травні цього року ідея втілилася в життя у формі законопроєкту, що наразі перебуває на розгляді Державної думи Росії. За «покладання на СРСР відповідальності за розв’язання Другої світової війни, за заперечення основної ролі Радянської Армії у перемозі над країнами Осі в цій війні, а також за поширення відомостей про тотожність офіційної політичної ідеології Радянського Союзу й нацизму» ним передбачається покарання від великого штрафу до п’яти років ув’язнення. Ухвалить Дума цей законопроєкт авторства голови партії «Родина» Олексія Журавльова, чи якийсь інший документ, що, втім, у нинішніх російських реаліях хіба що в деталях відрізнятиметься, це питання часу. Важливо інше — якщо законом передбачено покарання за спотворення якогось канону, терміново потрібен цей, бажано в дусі давньоперських царів висічений у камені, незмінний канон. Адже канонічну версію історії, нехай навіть у вигляді «Короткого курсу», не запишеш до Кримінального кодексу.
Ну, а хто може бути автором такого канону (Російське військово-історичне товариство Мединського?! Академія наук?! Не смішіть!), якщо не сам Путін. Тим паче що крім ось такого прикладного з точки зору права значення, йому призначено стати останнім і наріжним каменем створюваного ось уже двадцять років державного культу «Великої Перемоги». — У путінській Росії все так, і Святе Письмо, яке, здавалося б, мало бути першим покладене в основу нової Церкви, кладуть в останній момент. — Власне, наступні кілька тижнів знаменують підсумок всього правління російського президента. І йдеться тут уже не про претензії на роль другого Володимира. Як і раніше київський князь, російський президент із самих глибин свого захищеного від коронавірусу бункера замахнувся тепер на лаври другого, ні, як і Рим, у його випадку вже третього за рахунком Костянтина. Замість перемоги біля Мульвійского моста у Путіна свій міст — Кримський. Як за Костянтина, коли Імперія на знак подяки за Перемогу вперше прийняла віру в Христа, так і Путін зводить свій Храм — саме напередодні був освячений присвячений усім реальним і уявним перемогам Головний храм Збройних сил Росії в Кубинці. Нарешті, як Костянтин на Нікейському соборі, де Святий дух, що зійшов через імператора, продиктував присутнім символ віри, так новим символом віри культу «Великої Перемоги» має стати путінська стаття. Ну, і, замикаючи всю цю будівлю «Третього Риму», Загальноросійське голосування щодо змін до Конституції, яке перетворить досі «імітаційну демократію» на справжнісінький авторитаризм. З незмінюваним, як у Римі й має бути, правителем і нарешті вперше після падіння комунізму остаточно оформленою державною ідеологією. Повірте, найближчі кілька тижнів буде цікаво. — Одна справа про таке в минулому читати, зовсім інша — спостерігати самим.
