ТБ потрібна правильна історична пропаганда
Що таке «українське телебачення»? На поверхні лежить відповідь: це телебачення, мовлення якого здійснюється українською мовою. Мова — це, безумовно, важлива складова, проте таке визначення не є вичерпним. У будь-якому інформаційному продукті головне — це сама інформація і спосіб її інтерпретації, тоді як мова — це лише інструмент. Відповідно українське ТБ передусім повинно працювати для української аудиторії на користь українського суспільства. Схоже, що у нас ці два пріоритети (інформаційне наповнення і мова) були переставлені місцями. За такого формалістичного підходу марку «українського» легко отримував продукт, який не відповідав інтересам України ні за принципами відбору інформації, ні за способами її інтерпретації, ні за цілями, які переслідував випуск цієї передачі у широкий ефір. А роль української мови у низці випадків було зведено до суто технічної функції: переклад іноземних телефільмів і серіалів (зокрема, які є зразками відвертої російської політичної пропаганди)... Квінтесенцією українського інформаційного продукту можна було б вважати низку оригінальних інтелектуальних проектів на історичні, етнографічні, культурологічні теми. Вони справді відповідали обом вищезгаданим критеріям (інформаційне наповнення і мова) — проте не були позбавлені своїх недоліків: по-перше, зазвичай ці проекти були низькобюджетними, а по-друге, від самого початку відзначались інтелектуальною й етнічною нішевістю, причому доволі вузькою.
Усі ці процеси нашого ТБ відбувались на тлі швидкого розвитку російської машини пропаганди, яка добре оснащена технічно, яка використовує прості і навіть примітивні, але дуже ефективні пропагандистські методи. Завдяки цьому Росії вдалося не просто зберегти, але й зміцнити «єдиний культурно-інформаційний простір» з Україною, в рамках якого Росія здатна просувати у своїх інтересах будь-які інформаційні посили. Зокрема й спрямовані на сепаратизм і знищення української державності. В умовах інформаційної війни українське телебачення не має права залишатися другосортним, нішевим, опускатися до рівня технічного обслуговування іноземного продукту. За умови низької якості вітчизняного телебачення користувач завжди зможе обрати інше джерело інформації — і таким джерелом буде російське ТБ.
Наш «ящик» повинен консолідувати суспільство, перш за все на основі двох умов: 1) висока, конкурентоспроможна якість інформаційного продукту і 2) зняття обмежень на мовлення недержавними мовами — насамперед, російською. Інформаційний продукт, створений з урахуванням державних інтересів України російською мовою, має безперечну перевагу перед перекладеними українською мовою прокремлівськими темниками, як і перед україномовними імітаціями російських шоу, що закріплюють вплив російської культури.
Також на українському телебаченні, на моє переконання, необхідна правильна історична пропаганда. Палітра існуючих жанрів має бути значно розширена: від складних професійних проектів, розрахованих на високоінтелектуальну аудиторію, до максимально спрощених пізнавальних передач. Скажімо, на російському телебаченні можна бачити безліч надзвичайно простих, але доволі видовищних проектів, які в найбільш спрощеній формі (але водночас із потужною агітаційною складовою) дають «готові відповіді» на основні запитання аудиторії і формують її уявлення про минуле. Проста імітація тут неможлива, та й недопустима: просування державної пропаганди в Україні ускладнене, порівняно з Росією, тим, що в нашій країні відсутня чітко сформульована державна ідеологія і відсутні можливості для нав’язування її як обов’язкової для всіх. Формування такої ідеології — це предмет загальнонаціональної дискусії. Особисто мені представляється перспективною розробка «курсу національного примирення», яке тактовно і неупереджено зачіпає причини і наслідки «гострих моментів» в історичному минулому. Неупередженість неможлива без компромісів, у пошуках її неминуче доведеться відмовитись від низки спрощених «ультрапатріотичних» штампів — але вигодою тут буде нейтралізація ворожої пропаганди, зацікавленої у збереженні і поглибленні наявного розподілу в суспільстві. Словом, якщо ми хочемо зберегти Україну єдиною — то попереду велика робота: як для політиків, так і для істориків та телевізійників.
Олекса ГАЙВОРОНСЬКИЙ, письменник, історик і телеведучий авторської програми «Прогулянки Кримом» (телеканал АТР)
