«А тепер Польща! Я сказав, Польща!!»
В усіх цих інформаційних «війнах пам’яті» головна небезпека — в загрозі перейти межу, коли війна ненависті може перерости у справжню війну
Останнім часом головні телевізійні канали ненависті були перенацілені з України на Польщу. Причиною того, що Польща тимчасово замінила Україну в багаточисельних російських ток-шоу ненависті, була необхідність наповнити сенсом і відповідним змістом майбутнє святкування 75-річчя Перемоги, яке Путін неодноразово оголошував головною подією 2020 року.
Досить дивний намір зробити головною подією 2020 року спогади про те, що сталося 75 років тому, стає зрозумілим, якщо подивитися на ситуацію очима Путіна. Економіка Росії повзе вниз разом із рейтингом президента. Правляча партія «Єдина Росія» боїться йти на вибори відкрито під своїм брендом, її представники видають себе за «незалежних» кандидатів. Зовнішня політика призвела до того, що всі європейські сусіди намагаються сховатися від путінської Росії за щитом НАТО, а азіатські сусіди прагнуть відсунутися від Росії й усе тісніше наближаються до Китаю. Будь-який транзит влади для Путіна — синонім в’язниці або насильницької загибелі, і він це чудово розуміє. Для збереження довічної влади йому необхідна війна. Тих, що йдуть в Україні та Сирії недостатньо. Потрібна велика інформаційна війна, яка має бути продовженням Великої Вітчизняної.
Україна — поганий претендент на роль головного супостата в тій війні історичної пам’яті, яку зараз веде Путін, практично, проти всієї західної цивілізації. Теоретично, звичайно, можна було б оголосити Українську РСР учасницею війни проти РРФСР на боці Рейху, і немає щонайменших сумнівів у тому, що спецназ путінських історичних військ успішно виконав би цю диверсійну вилазку в минуле. Але, мабуть, час ще не прийшов. Отже, на сьогодні головний ворог — Польща.
Тим паче, що польський прем’єр Матеуш Моравецький вирішив особисто відповісти Путіну на його звинувачення Польщі в тому, що вона «розв’язала Другу світову», і опублікував на американському сайті Politico відповідний матеріал.
У своїй статті польський прем’єр фактично повторює тези резолюції Європарламенту від 19.09.2019, у якій зафіксовано, що відповідальність за початок Другої світової війни несуть два тоталітарні режими: сталінський СРСР і гітлерівська Німеччина. Матеуш Моравецький ці тези розгорнув і доповнив фактами післявоєнної історії. Важко, наприклад, заперечити проти ось такого твердження польського прем’єра: «Для Західної Європи цей трагічний період історії завершився 1945 року капітуляцією нацистського режиму в Німеччині. Але для багатьох європейських країн мир означав не кінець трагедії, а лише початок нової. Радянська окупація, що тривала ще 45 років, забрала мільйони життів і позбавила Польщу та Центральну Європу незалежності та шансів на нормальний економічний розвиток». Кінець цитати.
Для відповіді польському прем’єрові були задіяні всі головні ресурси путінської дипломатії і телевізора. Директор департаменту інформації та друку МЗС РФ Марія Захарова написала текст під назвою «Чергова злочинна спроба переписати історію Другої світової». Текст Марії Захарової завершується словами: «Це не стаття, це справжнє самогубство: чотири сторінки, якими прем’єр-міністр Польщі вбив у собі людину».
Володимир Соловйов у своїй програмі «Вечір» від 22.01.2020 присвятив розбиранню «персональної справи» Матеуша Моравецького понад годину. Одним із головних обвинувачів, окрім ведучого, був ізраїльський «експерт» Яків Кедмі, який не приховував своєї полонофобії. «Ось не можуть вони бути нормальною державою!» — обурювався Кедмі. І негайно поставив діагноз цій «ненормальності»: «Сьогодні в Польщі відроджується фашистська держава, в якій поклоняються Гітлеру». Тут Кедмі не зміг стриматися і стусонув заразом Україну та країни Балтії, повідомивши, що там теж утворилися фашистські держави. Ну, і, звичайно, Кедмі повторив досить часте звинувачення, що «поляки вбирають антисемітизм із молоком матері».
Антисемітизм є у всіх народів. Поляки не виняток. Але злісні нісенітниці про те, що поляки мають «природжений антисемітизм», мають мало не генетичну схильність до цієї вади, по-перше, занадто вже тхнуть нацизмом, а по-друге, спростовуються безліччю фактів. Ізраїльський Інститут Катастрофи і Героїзму «Яд ва-Шем» поіменно називає тих, хто, не будучи євреєм, рятував євреїв від знищення, часто ризикуючи власним життям. Цих людей, яких називають Праведниками народів світу всього 26 513 із 51 країни світу. Найбільше праведників світу серед поляків — 6992, тобто 26%. Кожен четвертий Праведник світу — поляк. Немає щонайменших сумнівів у тому, що і Кедмі, і Соловйов ці цифри знають. Отже, їхнього «добросовісного невідання» не може бути, а значить, ці люди просто цілеспрямовано брешуть і зводять наклеп.
Слово за слово, і персональна справа Матеуша Моравецького в студії Соловйова поступово переросла в трибунал над європейською цивілізацією. Їй, цій ненависній Західній Європі, пригадали все, починаючи з переслідувань євреїв у Іспанії. Все так. Тільки у ті часи, як на території Західної Європи євреї насправді зазнавали дискримінації, іноді в огидних і жахливих формах, московські великі князі та царі вирішили «єврейське питання» просто й остаточно: євреям узагалі не дозволяли селитися на території Московії.
Іван Грозний заборонив будь-яке перебування євреїв у країні та пильно стежив за ретельним дотриманням заборони. 1545 року були спалені товари єврейських купців із Литви, що приїхали до Москви. Коли польський король Сигізмунд II Август 1550 року нагадав російському цареві, що раніше московські великі князі вільно впускали всіх купців із Польщі — чи то християн, чи то євреїв, то Іван Грозний не це відповів: «жиды... людей от крестьянства (тобто християнства. — І.Я.) отводили и отравныя зелья в наше государство привозили... И ты бы, брат наш, вперед о жидах нам не писал!» Після взяття міста Полоцька військами Івана Грозного в лютому 1563 року близько 300 місцевих євреїв, що відмовилися прийняти християнство, за легендою, були втоплені в Двіні.
Цар Олексій Михайлович виганяв євреїв навіть із тимчасово зайнятих російськими військами литовських і білоруських міст. У приєднаній до Росії частині України євреї права постійного проживання також не отримали.
Отже, питання про те, хто в історії був великим антисемітом — поляки чи росіяни — вимагає безлічі уточнень.
У всіх цих інформаційних «війнах пам’яті» головна небезпека — в загрозі перейти межу, коли ініціатори такої війни припиняють її контролювати, і війна ненависті може перерости у справжню війну, в якій гинуть люди. Щодо Польщі вірогідність такого переростання маловірогідна, тому Путін відразу після 9 травня скомандує телевізору й іншим інформаційним гарматам знову розвернутися в бік України.
