Томос – справа кожного
Тим, хто говорить, що на процес отримання Томосу впливала держава, хочу зауважити: а чи могло бути інакше в час війни, коли російський агресор загарбує не лишень земні, морські простори України, але й посягає на її духовні території – мову, релігію?! Ми живемо в період багатовекторної війни. І всі фронти треба пильнувати! Хто вважає, що важлива мобілізація суспільства лишень на одному фронті (військових дій), той глибоко помиляється. Держава у всіх сферах просто зобов’язана бути на передовій! Тут навпаки - виникає багато запитань до недолугих, запізнілих дій українських чиновників, а то й – відвертий їхній саботаж. Зокрема, такі прогалини очевидні в інформаційній, ідеологічній сферах. Але це – тема окремої розмови.
Отримання Томосу і взаємодія церковних діячів та віруючих із законодавчою, виконавчою гілками влади - річ очевидна. І не варто тут начіплювати ярлики щодо «політизованості». Уявімо собі, що Президент України відсторонився від цього процесу й став збоку… або – Верховна Рада прислухалася до «православного» Новінського. Все. Путін з Кірілом тоді б аплодували. А вітчизняні «ревнителі невтручання держави в релігійні справи» від задоволення потирали б руки. Але Богу дякувати цього не трапилося.
Однак, заспокоюватися зарано. Дорога лишень починається. Супротив «п’ятої колони» буде посилюватися. Тому саме від представницьких та виконавчих державних органів (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та деяких інших міністерств, органів місцевого самоврядування) залежить - наскільки буде захищеною новостворена (відроджена) Православна Церква України. І ці дії мають бути в конкретній площині економічних, юридичних, комунальних відносин тощо… І не варто, заради догоджання електорату перед виборами, вдаватися до «загравання» з московською церквою, залишаючи її в рівних правах з церквою новоствореною.
Є ще один важливий чинник – роль громадянського суспільства, тобто – кожного з нас, у розвитку й становленні РІДНОЇ церкви. Ось тут важливо небайдужому українцеві зробити своє посильне діло, пропагуючи, переконуючи, роз’яснюючи, агітуючи. Ми не маємо права бути сторонніми спостерігачами. Кожен, власним прикладом, поведінкою, вчинками мусить докластися до цементування тієї духовної інституції, від якої у значній мірі залежить майбутнє нашого народу. І це – місія нашого покоління, на долю якого випав історичний шанс. Ми не маємо права його втратити. Особливо важлива місія випадає на авторитетних людей різних масштабів впливу. Адже саме до них прислухаються, їм довіряють. Навіть, якщо ви позиціонуєте себе атеїстом чи агностиком - не відсторонюйтеся. Це якраз той випадок, коли, підтримуючи відроджену церкву, ви виступаєте захисником своєї країни. На віруючих авторитетних людей покладається надважливе завдання в роботі з церковними громадами «гюндяївського» патріархату аби вони якомога швидше позбавилися очманіння від московського кадила. Має проявиться авторитет голів новостворених громад, керівників місцевих органів влади… Як кажуть - власним прикладом.
