Товстий і Тонкий
«24.10—30.10.2014»
Минули вибори. Саме цими днями вирішується питання про майбутню парламентську коаліцію. На шальках терезів два проекти коаліції — товстий... ні, правильніше буде сказати великообсяговий, завбільшки з півсотні сторінок мудровано-кучерявий від президента, і тонкий, на дві з половиною сторінки з великими прогалинами, від прем’єра. — Це щоб який від кого можна було й без підпису дізнатися. Та й з перемогою на виборах так само. — І прем’єр, і президент, кожен оголосив переможцем свою політичну силу. Прем’єр, отже, виграв вибори, якщо рахувати в 64-клітинних шашках, а президент чітко переміг у шашках 100-клітинних. Так уже сталося, прем’єр переміг за правилами, яких вимагала вся Україна, а президент за тими, які 2011 року прописав під себе Янукович. І ось сьогодні ці два погляди на українську політику домовляються про спільне життя. Не перебільшуватимемо як природжену демократичність прем’єра, так і природний вождизм президента. Кожен грає роль, визначену його кріслом, і кожне з цих двох крісел віднині втілюватиме дві моделі реформ — Варшаву і Сінгапур, ліберальні європейські реформи, залежні від непевного успіху парламентських виборів і хистких парламентських коаліцій або модель концентрації влади в руках одного сильного реформатора. Урешті-решт, чи не конкурентного середовища в українській політиці ми хотіли найбільше; не протистояння Схід—Захід, Росія—Європа, а здорової конкуренції різних поглядів на механізми здійснення реформ. Ну дай боже, щоб йшлося про це, а не про черговий, у колишніх традиціях перерозподіл владних годівниць, щоб після дорогих виборів розплатитися з партійними спонсорами. Дай боже.
• Та що там прем’єри й президенти! Он учорашні журналісти — активісти Майдану, навіть не встигнувши ще отримати депутатські значки, збурили Україну своїми першими програмними заявами. З усіх проблем країни найнагальнішими їм здалися низька зарплата депутатів і загроза втратити ще не отриману депутатську недоторканність. Аналітики гадають, чи немає в їхньому пакеті реанімаційних реформ і законопроекту про повернення Межигір’я колишньому власникові. Адже, як стало відомо, заміський палац його старшого сина в південних передмістях Києва, мов і не було Майдану, продовжує собі добудовуватися, а сам втікач і батько двох талановитих синів отримав від нової української влади повістку... Ой, не повістку — запрошення взяти участь у виборах у статусі виборця. — Мені, наприклад, на відміну від збіглого президента, запрошення на вибори так і не надіслали. Схоже, багато чого ще в новій Раді буде по-старому. І йдеться навіть не про те, що її перше засідання, згідно з регламентом, відкриє найстаріший шахрай України, який обрався в Раду, отримавши голосів навіть менше, ніж треба, щоб стати депутатом у якій-небудь райраді.
• У цьому навперебій винять мажоритарну систему, яка провела в Раду не лише Юхима Звягільського, а й понад сотню «колишніх» усіх мастей. Але чи така погана ця система? Чи винні в усьому блиск і убогість кандидатів в округах? Скільки топових харизматичних політиків від опозиції не змогли подолати на цих виборах сито мажоритарних округів? — Ці пройшли всі, навіть один, який наважився піти в Раду від округу в Донецькій області. Утім не так уже багато їх ризикнули відмовитися від гарантованого місця в списках, а вакансії на округах заповнили партійні чиновники середньої ланки та спритні бізнесмени місцевого розливу. Чи варто дивуватися, що всі вони залишилися за бортом! — Якщо партійний список далі першої п’ятірки читають лише блогери, то, завдяки мажоритарці, справжнє обличчя кожної партії зміг побачити кожен виборець. І зрозумів, що голосувати, власне, нема за кого. Не пропорційна система, а вибори в мажоритарних округах є найдемократичнішими, а нинішні їхні результати є свідченням не порочності самої мажоритарної системи, а неготовності більшості активних топових політиків ризикувати непевним результатом на округах, незрілості громадянського суспільства України, неготовності більшості громадян до тверезого й осмисленого вибору.
• Та й явка на цих виборах показала, що половині України сьогодні не до партійних ігор. Чимала частина українців сьогодні просто виживає, як і раніше, не знаючи напевно, чи буде у них їжа на завтра, в страху перед інфляцією й зростаючими тарифами. — Ви хотіли, беріть на себе відповідальність, говорять вони сьогоднішнім реформаторам. Але це не означає, що вони самоусунулися. Варто нам припуститися помилки, коли в сьогодні розвалених знову з’явиться не лише багатий спонсор, а й сильний кандидат, вони — сьогоднішня мовчазна половина України, знову вийдуть на дільниці для голосування. І проголосують проти нас — проти чужих, тому що ми не говоримо їхньою мовою — мовою шлунків, тому що реформи ламають нехай і убогий, але такий звичний для простого розуму устрій життя. Запитайте у грузинських реформаторів — вони знають, вони випробували це на собі.
• Більшій частині виборців, за великим рахунком, виявилося не цікаво, хто з кандидатів що з майна продав, аби купити бігборд і написати, що він пішов у АТО. Виборцям виявилося не цікаво, хто де був під час Майдану. — Так, уявіть собі. Це наші досвідчені політики й молоді висуванці вже без малого рік крутяться в ними ж створеному замкнутому інформаційному полі й не розуміють — навіть «опозиція» — що людям не настільки цікаві розмови про європейське майбутнє, про грядущі руїни Росії або про неминучий крах Америки. Людей в Україні сьогодні цікавить чесна відповідь на одне конкретне запитання: як ми переживемо цю зиму, як ми проживемо наступний рік. І хоч би які детальні схеми європейської України або СРСР-2 малювали на цих виборах політичні партії, відповіді на це запитання немає ні в кого з кандидатів. — Навіть якщо не на камеру. — Вони б самі проголосували за того, у кого була б конкретна відповідь на це запитання.
• Але вчорашні герої-комбати йдуть у Раду, як на АТО. Щоправда, колишні регіонали, які просочилися до парламенту, всупереч очікуванням, не на чолі їхнього чорного списку. Спершу альфа-патріоти планують розібратися один з одним. Комбат «Айдару» для розігріву, наприклад, збирається почати депутатську каденцію з розбитого обличчя комбата «Донбасу» — українського Гіркіна-Стрєлкова, легендарного по обидві сторони фронту Гришина-Семенченка. І тільки потім, коли, згідно з класичним законом жанру, в живих залишиться лише один, переможець завоює право, словами ще одного свіжоспеченого депутата-комбата «Дніпра», перетворити всіх регіоналів на Кутузових. Тільки не зрозумію, чому саме на Кутузових, а не на нових Моше Даянів або Антигонів Однооких. Україні б новий Моше Даян, на відміну від любителя стратегічних відступів Кутузова, сьогодні був би дуже до речі. — Утім наші комбати «акадємієв» не закінчували, і їхня обізнаність в історії військової справи обмежується стандартним набором радянського кінематографа їхнього дитинства. Щастя ще, що до нової Ради комуністи не пройшли. Їх, вочевидь, гарячі голови позбавили б обох очей, перетворивши вже не на реінкарнацію російського полководця, а на нові втілення великого сліпого Гомера, або, ну щоб не зациклюватися подібно до наших комбатів на єдиній загальновідомій аналогії, на нових Камоенсів або Сартрів. Хоча не знаю як Рада, а українська культура від цього б лише виграла.
• На жаль, поки не видно не лише українських Сартрів, а й далеко й до власного Вашингтона, покликаного на українську землю ще великим Шевченком. Обізнані люди стверджують, що Україна в своєму розвитку на сотні років відстала від цивілізованої частини Європи. Утім, судячи з результатів КПУ і «Свободи» на цих парламентських виборах, 80 років з цих кількох сотень ми за два минулі з виборів-2012 роки вже відіграли. Політичні сили, що пройшли через Майдан, отримали конституційну більшість, і нехай навіть не всі вони увійдуть до коаліції, шлях до настільки необхідних глибоких перетворень у країні відкрито. А колишні регіонали в Раді. Ну що ж, вони потрібні хоча б як дзеркало тієї половини України, яка не прийшла на ці вибори або прийшла, але не підтримала політику реформ. І якщо наші Товстий і Тонкий — Ефіальт і Герострат не стануть ламати комедію, займуться справою, дуже може бути, що на наступних виборах синьо-біле крило залу стане трішки, але меншим.
