«Тріумфальна хода путінізму»
Єдина кістка в горлі, яка порушує імперську гармонію, — це Україна
«Усі шляхи ведуть до Путіна!» — обличчя Ольги Скабєєвої світилося від щастя, коли вона вигукнула це гасло, коментуючи поділ Сирії, що фактично відбувся, між Ердоганом і Путіним. До цього декілька днів російський телевізор показував військові бази США в Сирії, які залишили американські військовики. Співробітники знімальних груп «Росії -1», Першого каналу і НТВ нагадували мародерів, які тиняються на місці битви та придивляються до майна ворога, що покинув поле бою.
І хоча жодної битви не було, американці пішли самі за наказом Трампа, але тріумфуючі інтонації телеведучих і відеоряд переконував російських телеглядачів у тому, що Путін отримав ще одну блискучу перемогу, цього разу над головним ворогом, над США. Ось же, дивіться, дивіться! Ось же, американська військова база. І там господарюють наші! Піндоси тікали в паніці, навіть кока-колу свою залишили. Збулися багаторічні мрії патріотів. Вікторія! А той, хто ставить свої каверзні запитання, мовляв, навіщо нам перебувати в Сирії, той зрадник, «п’ята колона» і не розуміє, що якби ми не вигнали американців із Сирії, то їхні бази вже стояли б під Москвою, а чорношкірі морські піхотинці ображали б російських дівчат.
Ще значнішим був наступ Путіна на Африканському фронті. Тут Путін вчинив уміло. Африка велика, тому Путін не її окупував традиційно, а спершу просто запросив до Сочі. Цілком. Усю Африку. На Африканському континенті 55 держав, 54 з яких приїхали до Путіна в Сочі. У тому числі перші особи 40 африканських країн. Прямо відразу ж під час саміту «Путін — Африка» російські найманці відбули до Намібії, а авіагрупа російських ВКС висадилася в ПАР. Одним словом: «Сиріянаш», «Намібіянаш», «ПАРнаш», і взагалі, «Африканаш».
Про те, навіщо африканським лідерам потрібний Путін, можна зрозуміти, якщо зіставити дві цифри. Товарообіг між Росією й африканськими країнами складає $20 млрд. І сума боргу, яку Путін тільки що списав африканським країнам, теж складає ті ж самі $20 млрд. Отже, у виграші африканські лідери, які фактично безкоштовно отримують від Путіна товари, насамперед зброю, у виграші Путін, що корчить з себе володаря планети, ну а громадяни РФ... а втім, хто сказав, що в РФ є громадяни?
Окрім Сирії, яку Трамп люб’язно здав Путіну, і Африки, лідерів якої Росія скуповує оптом, Путін старанно встромляє свої голки в латиноамериканське «підчерев’я» США, де підтримує венесуельського диктатора Мадуро та болівійського узурпатора Моралеса.
Єдина кістка в горлі, яка порушує імперську гармонію путінізму, — це Україна. Без України Росія — недоімперія, або навіть зовсім не-імперія. З Україною Росія — це Євразія, без України — Азіопа. Коріння ті ж, але звучить не так велично, та і рима так собі.
Тому Україна не зникає з російського телевізора ні на один день, посідаючи значну частину новин і майже весь ефірний час ток-шоу.
Проковтнувши з наскоку Крим і частину Донбасу, путінська Росія далі не просунулася і не просунеться. І те, що Україну не здадуть Путіну ні за яких умов, розуміють усі: як ті, хто про це мріє, так і ті, хто цього прагне не допустити.
Звідси — черговий вибух лютості в російському телевізорі на адресу України. Звідси — безкінечні крики про Україну, яка «провалилася в безодню убогості» і про «обвалення української економіки». Було б непогано, коли у студіях соловйових-кисельових та інших скабєєвих ідеться про Україну, показувати дві цифри. Одна — 0,9% — це «зростання» ВВП Росії, який зміг видавити з себе Росстат, що боязко виглядає з кишені Мінекономрозвитку, куди цей Росстат був передбачливо засунутий. І друга цифра — 4,6% — це зростання ВВП України. Розрив у темпах зростання — більш ніж у п’ять разів на користь України. Так, Росія багатша за Україну, але динаміка в даному випадку важливіша за статику, а що стосується рівня життя в регіонах, то тут ще треба розбиратися, хто і кому повинен заздрити.
Але, якщо винести за дужки Україну, то в усьому іншому в Путіна все виходить. Усередині Росії в Путіна теж все добре. Злостивці можуть заперечити, що російська економіка в безвиході, ракети не літають, у офіцерів ФСБ і МВС знаходять мільярди під подушкою, а третина населення живе в убогості. Але злостивці не розуміють, що всі ці проблеми не в Путіна, а у тубільців. «Проблеми індіанців шерифа не хвилюють»...
Зате у внутрішній політиці, що розуміється як збереження та зміцнення власної влади, у Путіна відбувається щось схоже на «тріумфальну ходу». Літні протести успішно частково придушені, частково здані. Протест купований до абсолютно безпечних розмірів. Вибори 8 вересня повністю тріумфально виграні. На чолі Ради з прав людини поставлений Валерій Фадєєв, що заявляв: «Коли говорять про Сталіна, то чомусь завжди мають на увазі репресії, надмірну жорсткість. Насправді Сталін — це насамперед стратег. Я хочу сказати, що у нас уже є Сталін: його прізвище Путін!» і взагалі, «якщо вам щось не подобається — кордони відкриті!». Ще раз: ось ця людина тепер очолює Раду з прав людини при президентові Росії.
Щоб уявити в усьому обсязі, що таке «тріумфальна хода путінізму Росією» треба просто послухати, що кажуть носії путінізму у владі та її околицях.
Ось щойно член Суспільної палати РФ, колишній співробітник ГРУ Павло Пожигайло виступив з ініціативою про закриття в Росії всіх театрів. Цитую джерело.
«Якось мене запитали: якщо ви були б президентом Росії, які перші закони прийняли б? Певна річ, я б закрив усі театри. Це моя, можливо, жорстка позиція віруючої людини, але все-таки трішки навченої», — повідомив Пожигайло.
Пожигайло свою ініціативу підкріпив авторитетом Достоєвського, який вважав, що в Росії відвідування театру для багатьох людей замінило церкву.
«Театр — це альтернатива літургії. І з’явилося ж це фактично за часів Вольтера. І в Росії в XIX столітті в основному. Тому що театр в повному розумінні — це підміна літургії. Підміна Церкви», — обурюється Пожигайло.
Треба зауважити, щодо Достоєвського Пожигайло виявляє деяку непослідовність. З одного боку посилається на авторитет письменника в боротьбі з театрами, а з іншого боку — раніше все той же Пожигайло пропонував прибрати зі шкільної програми «несучасних» класиків XIX століття. Критики зазнали Островський, Тургенєв, Некрасов, Салтиков-Щедрін, Бєлінський, Гоголь і Достоєвський. Але в чому цей чиновник послідовний, так це у вимозі заборони на вивчення іноземних мов у російських школах і вишах. «Ти живеш у Тамбові — ну, ось — навіщо тобі англійська мова?!» — саркастично вигукує Павло Пожигайло. Приклади подібного мракобісся від носіїв путінізму незліченні...
Причини «тріумфальної ходи путінізму» — не в силі режиму або привабливості його ідей. У путінської Росії немає жодної ідеології, якщо не вважати такою «ідеологію» амеби: «маленьке хапай — від великого втікай». Головною причиною «успіхів» Путіна є патологічний цинізм, схильність до зради та короткозорість політичних еліт Заходу, а також руїна в головах більшості моїх співвітчизників. І доки ці дві обставини не зміняться, путінізм продовжить свою «тріумфальну ходу».
