Три вечори без Iнтернету (котику-братику з любов’ю)
Брама пекла відкрилася близько 10-ї вечора у п’ятницю. Мій кіт чорно-білої масті на ймення Оскар, скучивши за увагою господаря, спритно стрибнув на стіл, зачепивши пухнастим хвостом склянку води. Склянка не перекинулася, не впала на підлогу, лише похитнулася. Води з неї вихлюпнулося зовсім трохи. На клавіатуру.
Спочатку ноутбук не подав жодних ознак збентеження, так само, як і його власник (дарма). Через хвилину перестали набиратися літери. Потім збожеволіла мишка. Нарешті до власника дійшло, що треба комп’ютер вимкнути. У майстерні сказали: «Ймовірно, гаплик».
Перша думка у перший вечір — про час, безмірний, мов океан, і в’язкий, мов смола, в яку ти потрапила, нікчемна комаха, без «Фейсбуку». Уривчасті і квапливі, немов незаконні побачення, набіги в кіберкафе лише погіршують становище. Треба встати з-за столу в повний зріст і прийняти факти: Інтернету немає. І з цим треба якось жити.
Відеоплеєр давно зламаний, а музичний центр ти викинув сам: все ж у комп’ютері. Незабаром ти ловиш себе на канапі с телевізійним пультом у руках — позиція, в якій не опинявся вже 6 чи 7 років. Швиденько приводиш себе до тями.
Телефон набуває минулої могутності. Дзвониш знайомим, щоб не просто запитати «Як справи?», а поговорити ґрунтовно й задушевно. Взагалі починаєш все робити більш ґрунтовно...
Принагідно розумієш, що вдома є купа нечитаних книжок. Припадаєш, як голодний до сала, до грубезної англомовної «Хронології Нью-Йорка», подарованої тобі добрим другом. У нормальному житті ти не просунувся б далі ХVІІ століття, а зараз ти вже там, де лікар Алонсо Кларк за допомогою великих доз опіуму і бренді звів смертність від черевного перитоніту у тюрмі Белльвіль до нуля, а по Мангетену вільно бігають 10 000 свиней, що не оминуло уваги уїдливого Чарльза Діккенса, але кабанчики так добре їдять сміття та годують собою бідноту, що політики від прийняття будь-яких рішень рішуче утримуються.
А потім настає понеділок і зцілює всі рани. Ти їдеш у офіс на околиці міста і витріщаєшся в монітор скільки влізе. В другого твого доброго друга виявляється зайвий ноутбук, і, зрештою, з майстерні повідомляють, що стара машина цілком піддається ремонту.
Життя налагодилося.
Правда, налагодилося.
Дідько, як же ж звали того нью-йоркського губернатора ще за англійців, котрий публічно одягав жіночу сукню, пояснюючи це бажанням вшанувати Королеву?
«Гугл» у поміч.
