Тиждень, який потряс владу
«20.03—26.03.2015»
Гаряче «перемир’я» на Донбасі минулого тижня відступило на другий план на тлі київських подій. І всупереч нашим з вами осіннім і зимовим побоюванням прихід весни до столиці України був ознаменований не Майданом 3.0, а гострим конфліктом усередині самої влади, спровокованим, усупереч емоційним твердженням деяких коментаторів, аж ніяк не переділом владних повноважень і власності, а твердим прагненням йти вперед одних, і не менш настирливим бажанням закріпити за собою трофеї інших. Конфлікт між порочним, але для більшості уже звичним порядком речей і повною невизначеністю вкрай необхідних, але таких страшних змін викликав у суспільстві закономірну тривогу й навіть апокаліптичні очікування.
• Усупереч райдужній картинці Революції гідності на Майдані стояли зовсім різні люди. Це був Майдан Сцени і тих, хто її обсвистував, Майдан факельних ходів і тих, хто ставав у них на шляху. Це був Майдан «теплого океану» Арестовича й Майдан Яроша і Парасюка. Це був Майдан Небесної сотні і Майдан тих кількох сотень самооборони, хто вже в перші дні після перемоги Революції прогримів на всю країну трофеями із заміського маєтку Януковича. Уже другим дзвінком для нас став Саша Білий, чию закономірну й багато в чому заслужену кончину оплакував багато хто з активістів. Будемо чесними хоча б перед собою— одні з Майдану пішли на фронт, пішли у волонтери, інші, меншість, подалися у владу й у мародери. Це доля всіх революцій, і їхній успіх визначається тим, кого з них вознесли вгору соціальні ліфти революції, а завершеність тим, привела революція лише до зміни еліт чи разом з нею і до зміни всіх відносин, що зв’язують воєдино все суспільство.
• За версією багатьох російських і частини українських ЗМІ, українська революція за своєю природою є олігархічною— її причиною нібито стала надмірна концентрація влади й власності всередині одного клану, пов’язаного безпосередньо з президентом Віктором Януковичем. Не сумніваюся, саме як на можливість повернутися до системи, що діяла за часів Ющенка,— із слабким президентом і парламентом, відданим на відкуп фінансово-промисловим кланам, досі продовжують дивитися деякі українські олігархи.
• Марно три місяці прочекавши компромісу, хоч якихось поступок навіть не від влади, а від тих самих олігархічних кланів, які нібито стояли за Майданом, після перемоги Революції Україна була в одну мить зачарована Ігорем Коломойським, який на блюдечку підніс новій владі цілий промисловий регіон, що до того вважався чи не бастіоном поваленого режиму. Філіпп Егаліте (Рівноправ’я) української революції— Бурбон у вбранні санкюлота. Його новонароджений але діяльний патріотизм, його сміливий персональний виклик президентові Росії на тлі вакууму влади Тимчасового уряду, сформовані на його гроші й за активної участі його менеджерів Добровольчі батальйони викликали захват не лише натовпу, а й заздрість навпіл із захопленням українських еліт. Але щойно вакуум влади за результатами виборів почав заповнюватися, з вітрини революції Ігор Коломойський у статусі олігарха-губернатора став поступово перетворюватися на одного з регіональних князьків з амбіціями державного масштабу, що під вивіскою українського оплоту на Півдні України активно просуває свої особисті фінансові інтереси. Один за одним слідували скандали— авіація, металургія, порти, нарешті горезвісний «Нафтогаз» з його дочірніми компаніями.— За напористістю розширення своєї бізнес-імперії губернатор Коломойський не поступався президентові Януковичу.
• Тим часом країна продовжувала мінятися. І мова навіть не про нового президента й парламент. Загрози воєнної та економічної катастрофи змушували українські еліти і всю країну слідом за ними вперто протискуватися щодня в чергове голкове вушко можливостей, на яке перетворилися за втрачені чверть століття незалежності широкі ворота упущених унікальних шансів України. Якщо для більшості сьогоднішніх еліт і для всієї країни шанс виживання полягає в змінах, хочуть вони їх чи ні, в реформах, то для Ігоря Коломойського принциповим є збереження статусу кво.— Недаремно він ще в дні Мінська-2 заявив про необхідність домовлятися з «владою» в Донецьку й Луганську. Лише слабкий Київ з мінімумом народної підтримки дає шанс на виживання сильному політичному й фінансовому дніпропетровському клану.— Так Китай після революції 1911 року перетворився на конгломерат удільних володінь місцевих політичних і мафіозних босів і військових диктаторів. Перед Китаєм у результаті тоді постав вибір між окупацією та розчленовуванням Японією або комуністичною диктатурою. Перед Україною, враховуючи російський чинник, навіть такий вибір не стоятиме.
• Один з аргументів противників відставки Коломойського— в такий важкий момент для країни, поки йде війна, не можна було йти на такий ризик. А коли буде можна? Будь-яка складна система закладається на самому початку. Як приклад такої складної системи візьмемо архів, зібрання мільйонів всіляких документів, кожен з яких має бути легко доступним у найкоротший термін.— При його створенні критично важливо, як описується перший, десятий, сотий документи. Далі все, система склалася, й внести до неї зміни практично неможливо— легше почати із самого початку. Зараз— не коли нарешті закінчиться війна з Росією, а саме зараз разом з демонтажем старої системи відносин у владі закладаються основи нової майбутньої України. Усе, що ми не змінимо сьогодні, в майбутньому доведеться ламати заново разом з усією системою. А це ще один— за різними системами відліку третій або четвертий Майдан. Ламати зараз, не розбираючи, де «свій» олігарх, а де «чужий», добивати вольницю добровольчих батальйонів і злочинних угруповань, на які перетворилися ті наші попутники на Майдані, на кого не вистачило аури Революції гідності. Тому що це буде або наша Україна, або їхня. Так криміналітет, що пригрівся за більшовиків 1917 року, сформував НК, а вже через 10 років методично перейшов від регулярної децимації до повного знищення всіх «старих більшовиків».
• Зі всією нашою самовідданістю на фронті, нашим подвижництвом волонтерів нам ще дуже далеко до формування базових основ громадянського суспільства. Ми, як і раніше, ділимо світ на своїх і чужих, і сприймаємо як правосуддя принцип до чужого зі всією строгістю, а до свого зі всією поблажливістю. І навіть не усвідомлюємо, що користолюбець серед своїх у рази небезпечніше, ніж його побратим по злодійській гільдії серед колишніх. Адже найбільше весь тиждень, що передував відставці, в реакції дніпропетровців лякали їхні побоювання, що стане з їхнім містом без Господаря. Дуже дорого обійшовся б Україні ще один Господар, нехай і в найпатріотичнішій обгортці.
• Люстрація, боротьба з корупціонерами з учорашньої влади, це переважно внутрішня справа України, щоб при цьому не порушувалися базові права людини. Наших іноземних інвесторів, донорів боротьби українців з російською агресією і спонсорів українських реформ у першу чергу цікавить боротьба з корупцією у владі нинішній, злам системи, що все ще діє, а не пересадка і тим більше не помста тим, чий дух уже давно вивітрився з владних кабінетів. Лише показавши свою принциповість і безсторонність у боротьбі з корупцією чиновників сьогодні, українська влада отримає моральне право карати тих, хто втілював корупцію у владі вчора. Чіткий сигнал, який отримали фінансово-промислові угруповання й корупціонери у владі останніми днями— гучні публічні відставки й показові арешти високопоставлених чиновників, що прокралися,— дають уже не надію, а впевненість у тому, що українська революція, подібно до Майдану-2004, не зупиниться на півдороги. Наші реформи, лише та Україна, яка завтра постане на руїнах старої системи, а не обережний прагматизм «як би не стало ще гірше» дають нам шанс вистояти в боротьбі з тими викликами, які один за одним ставлять перед нами наші власні минулі помилки й той сповнений небезпек час, у який ми з вами живемо. У кланово-олігархічної України немає ніякого майбутнього— це, нехай і по-різному, але однаково чітко дають нам зрозуміти як наші сусіди зі сходу, так і наші сусіди із заходу.
