У кожної «ляпки» – своя се ля ві
Немає нічого живучішого, ніж «ляпки», які впевнені: розкішне і більш скромне життя — це кастинг, і вони неодмінно його пройдуть. По суті, для них усі двері відчинені, а інколи навіть вони дозволяють собі почуватися дещо уразливими, мабуть, хочуть полестити під час зустрічі своєму недругу — профі. Його-то й починає шукати господар улюбленої речі, якщо «ляпка» її обрала. «Це вам не самотня жінка, а «ляпка», яку не помітити неможливо», — здивував мене порівнянням технолог студії, а по суті — хімчистки, тільки дорожчий, оскільки тут уміють так поговорити тестами з найскладнішою «ляпко», що вона, бачте, і прикинеться невидимкою. І все-таки до чого тут самотня жінка, мене навіть насторожило моє гальмування. Адже розшифрувати певну артистичність і водночас недоречність порівняння так і не змогла. Сам співбесідник, який, мабуть, звик до подібної реакції, і розкрив зміст прикладом: «Одна самотня мандрівниця необережно впала за борт, це помітили лише після прибуття в порт призначення. Так от, — посміхнувся він, — свіжу «ляпку» помітять набагато раніше і захочуть повернути натуральність без втрат, і тоді само собою — прямо до нас». Віддавши належне поєднанню легкої вдачі і, судячи з упевненості жорсткого професіоналізму, здивувалася — невже не вироблені стійкі протоколи і постійно потрібно щось розгадувати, адже основні, скажімо, післясвяткові «ляпки» давно знайомі: жир, вино, солодощі, сік, помада... Виявляється, це одвічна наша помилка — все здається, що криниця бездонна, але ні, вона підсихає. Так і знання та вміння необхідно постійно підживлювати, адже примхливий характер сьогоднішніх «ляпок» пов’язаний і з нашою їжею, в якій усілякі домішки, покращувачі, фарбники, схоже, дарують харчовим «ляпкам» міцне довголіття, а інколи й безсмертя. Поборотися з проблемою безпечно, якісно і довготривало за одними й тими самими схемами не виходить. Висновок на поверхні: різних «наворочених» розчинників у хімчистках нині більш ніж достатньо, а професіоналів надто багато ніколи не буває. Тут, мабуть, як у будь-якій справі, і талант не зайвий. Досвідчені специ стверджують, що для них усі «ляпки» — як гроші мічені. Бачать одразу: ця «ляпка» хоч і молодиться, та зрозуміло — поважного віку, вже неабияк наїлася миючих засобів, але приготувалася жити вічно. Перший випадок із непередбачуваним результатом. Інтуїція, знання, імпровізація — ось у чому детективність, адже будь-яка «ляпка» плете свій сюжет. Лавірувати у кожному конкретному випадку треба по-своєму, підбиратися до «ляпки» тихенько, нащупуючи її уразливість, не наїжджати одразу арсеналом засобів. Ручна робота, словом. Нещодавно «ляпки» зіграли зі мною в рулетку, і зовсім не за святковим столом, а ніби на порожньому місці. Вирішила шовкові брюки-спідницю, перш ніж упакувати до теплого сезону в пакет, попрасувати. Розумію, що шовк — дуже складна тканина, і в неї зарозумілості більше, ніж у деяких народних обранців, а «ляпки» і з шовку, і з біографій виводяться неохоче, закликала всю свою обережність — легенько зволожила розпилювачем із вивороту і в потрібному режимі, без фанатизму пропрасувала. І що ж, шовк і тут не приховав свого норову — вивів на лицьовий бік усі свої кривляння, гримаси, зморшки у вигляді ореольних розводів, які на світло-сірому шовку перестали приховувати свою зухвалість і відігралися, ніби й не помітили делікатності, з якою я старалася. Настрій, звичайно, вильнув, до того ж зараз у хімчистках такі ціни, що багато хто вже давно забув туди дорогу. По суті, і сама давно засвоїла, що «ляпки» — діти стресу, необережності, неуваги: лише у захваті від зустрічі з близькими, друзями — схвилюєшся, навіщось змахнеш рукою, обернешся дуже швидко — і все — пряма дорога до можливих «ляпок». Щоправда, якщо швиденько підбігти до проточної води і без зусиль та, звісно, всіляких миючих засобів, прополоскати «ляпку» ніби в момент її народження, то можна вирішити проблему й безкоштовно. Щоправда, далеко не завжди, особливо, повторюсь, на шовку. У хімчистці-студії, де були післяноворічні знижки, покрутили мої шовкові і, все-таки не даючи абсолютної гарантії, взяли в роботу, додавши: «Самі розумієте, шовк». Тут же дотепний технолог, вирішивши, мабуть, остаточно добити своїм метафоричним складом розуму, додав: «Іранський килим завжди залишається іранським». Мені довелося зробити вигляд, що я зрозуміла, хоч сама собі вирішила: це завуальований комплімент моїм брюкам. Забігаючи наперед, скажу: все вийшло у спеців, і тепер більше їх прасувати не збираюся. Недбала дорога пом’ятість лише додає шарму.
Оскільки «ляпки» були завжди, у всі віки, то якось навіть зібрала своє маленьке досьє, адже цікаво, як же наші далекі предки вирішували такі проблеми. Вбрання ж було складне, та і їжа, прямо скажемо — більш винахідливою. Вважають, що сухе чищення в розчинниках було відкрите абсолютно випадково: невправна покоївка перевернула лампу зі скипидаром на скатертину і, на диво, виявила, що через деякий час скатертина стала білосніжною. У старовинних збірках наводяться фантастичні рецепти. Використовувались і мозкові кістки, і бичача жовч, свинячий і овечий послід, яєчні жовтки, кипляче молоко, теплі висівки, селітра, мед, тирса, попіл, бобове борошно, пивні дріжджі... Бичачою жовчю, наприклад, вірніше, її розчином в окропі чистили вуличний бруд. Це був ходовий засіб. Для очищення хутра довгий час слугували теплі висівки, які непогано абсорбують бруд. Задовго до винаходу пральної машини люди вміли мити без мила. У Стародавньому Єгипті й Південній Америці, в Китаї та Європі знаходили рослини типу мильнянки. Вона виділяла рідину, яка піниться за умови контакту з водою. Відвари мильнянки непогано знімали «ляпки» і з шовку. Пригадавши це, одразу подумала: може, й сьогодні з шовком працювали в хімчистці, граючи з мильнянкою, адже вона росте в літню пору всюди уздовж струмків і річок. На ціні у бік здешевлення це, думаю, все одно не позначилося б. Ніколи ще за раптове прасування так дорого не платила, вляпалась, одним словом, бідолашка, адже так багато знає, навіть із надлишком, так боїться будь-якої плями, натяку на міль у домі. До речі, вже варто, не чекаючи весни, почати приглядатися, адже наближається час її великих надій, хоч упевнена, він для неї й не закінчується. У моєї знайомої на дачі, де взимку ніхто не живе і вимкнене тепло, міль з’їла дитячого шерстяного ведмедика, залишивши самі очі. Ми, напевно, вельми примітивні, на думку молі. Адже сотні років накриває людство їй галявини з отрути, а вона жива-живісінька. А знаєте, чому? Вона робить у житті лише те, що дається їй легко, але при цьому старається на повну.
Профі.
