Ухопити серпень за хвостик

Цей серпень, як стиглий абрикос. Сонячний, солодкий. Налився соком. Мені приємно бути у ньому. За містом я нарешті можу його роздивитися і відчути.
«Галю, – кричить жінка на велосипеді через хвіртку – ти спиш чи вмерла? Я тобі привезла «Господарські поради»!»
– Я тут, – озивається голос із квітника.
– Ти чого раком стала і стоїш? – у відповідь.
– А що, може, мені на пузо лягти?
Обидві жінки заходяться дзвінким, світлим сміхом. Таким легким і доречним. Я теж мимохіть сміюся.
Ми з однорічною Олександрою прямуємо повз них у напрямку магазину, який тут, у Сулимівці, слугує інформаційним пунктом. Саме в магазині ми дізнаємося, в якому селі важкі гілки порвали дроти і коли в нас нарешті з’явиться світло, що в суботу буде спека, а в лісочку недалеко можна за годину зібрати два кеге польських. Що у квас нині всі в селі додають рідкий цикорій для смаку і кольору і що мед вже накачали, тож час купувати мускатний горіх і робити медовуху.
Я купую собі каву з автомату і шоколадний батончик, сідаємо на довгу лавку під старезними деревами. Ці дерева тут виросли задовго до нас і бачили не одну тисячу серпневих вечорів. Щось наспівують пташки. Бігають дуже ділові песики. Саня, побачивши їх, регоче. Перехожі залюбки вітаються з нами, а ми з ними, і пригощають яблуками – паперівкою. Пожовкла кошлата трава на узбіччі схожа на спину якоїсь невідомої тварини, яку хочеться погладити от просто зараз.
На дорогу лягають дивовижні тіні. Смуги світла, що кидає вечірнє сонце крізь гілки, – насичені й густі, аж помаранчеві. Здається, що світяться дерева, світиться озеро, світиться дорога, що ти сам увесь світишся.
І ось саме такі вечори пришпилюють тебе до «тут і зараз». Ти раптом усвідомлюєш себе в цьому моменті, насолоджуєшся звуками, запахами, життям. Не думаєш про те, що треба зробити, доробити, запланувати, купити. Не поспішаєш. А живеш у цьому моменті. Дивовижне відчуття. Так шкода, що трапляється воно не так часто, але коли таки трапляється, хочеться ухопити його за хвостик. Як хочеться ухопити за хвостик і цей дивовижний серпень.