Урагани і непогода провіщають зміну влади?
Добра погода прикрашає владу, а погана – на руку опозиції. Напевно! Навіть закрадається підозра про політичні симпатії завідувачок небесними канцеляріями, від начальників гідрометцентрів до тих, кому вони возносять молитви. Він, керівник хмарами, вітрами та іншими силами природи, спрямовуючи торнадо, урагани, повені в різні точки планети, випробовує своїх протеже на міцність, і допомагає піднестися їхнім конкурентам. Хто був Ной до потопу? Скромний праведник у глушині. А коли зійшли води, став родоначальником всього людства і нас з вами. Отже немає приводу говорити про диявольські сили, коли вирують річки, виблискують блискавки і список біблійних кар відбивається в новинних зведеннях. На жаль, «а ля гер ком, а ля гер» означає тепер і «се ля ві».
Ураган Катрін, який ударив по Новому Орлеану в далекому 2005-му, між іншим, довбанув і в адміністрацію містера Дж.Буша-молодшого. Президентові довелося відповідати за призначення фахівця з питань арабських скакунів Майкла Д.Брауна на посаду голови МНС і звітувати перед Сенатом з приводу великих витрат на боротьбу з тероризмом, і мізерних витрат на допомогу постраждалим від повені.
Стихія, вона, як ревізор, що не бере хабарів, завжди покаже, де тонко і хто є хто. Джордж Буш втопив у болотах долини Міссісіпі репутацію сильного політика, а сильний актор Арнольд Шварцнеґер, отримав статус головного пожежника, відзначившись у сутичках із вогнем у окрузі Лос-Анжелес. Володимир Путін теж був готовий повторити подвиг термінатора, вийшовши на лінію вогню 2010-го, але лісові пожежі під Москвою не відрізнялися кінематографічною переконливістю з язиками полум'я до небес. Не Каліфорнія… Диму виявилося більше, ніж вогню, а Юрій Лужков, який уміє розганяти хмари і створювати хорошу видимість, був у відпустці. Тому подвиг президента відклали, а мера, що прославив столицю, провели до виходу з партії.
Але буває, столиця не встоїть перед буремністю стихії, а перша людина в місті – витримає. Хоча й не Титан на вигляд. У занесеному снігами Києві всі говорили: дорожні пробки, вир пристрастей, і магазини без продуктів голові адміністрації Олександрові Попову не подарують. Але обійшлося. Дороги, де треба і куди належиться, розчистили. Міністри, які поїхали ними, як люди, як люди, які звикли довіряти власним очам і вухам більше, ніж пресі, в затори не повірили. І весна, що доречно настала, перевела увагу суспільства зі снігу на воду. Загалом, з неба впало, і туди ж піднялося. Мається на увазі питання про долю київського міського голови.
Зате з одеським міським головою ясність повна. Пан Костусєв двічі дивився в очі ураганам. У часи опозиційної боротьби ворожі вихори розвіяли для Олексія Олексійовича веселковий флер колишньої міської влади і допомогли зафіксувати безпорадність міського голови і його оточення перед звичайним природним явищем. Опозиціонер Костусєв, з лопатою у руках і з видами на крісло міського голови, збуджено і переконливо говорив про можливості влади протистояти витівкам природи. Збулося те, про що йому мріялося, як у того персонажа з анекдоту, що прохав золоту рибку зробити його героєм Радянського Союзу. Тепер Олексій Олексійович - міський голова, і знову в центрі катаклізму. Цього разу з повалених стовпів, і дерев. Але, все ж таки, правда, що даруючи владу, Бог якось напоумляє людину. У тоні чоловіка, схожого на опозиціонера з лопатою, вже немає інтонацій запального хлопця, який зібрався керувати вітрами. У фокусі телекамери міського каналу збентежена нещастям людина, яка розуміє своє безсилля перед могуттю стихії.
Ось і не вір після цього у взаємозв'язок змін клімату, поглядів людей і поведінки влади? Завжди простежується. Напевно, буйство природи диктує алгоритми підвладних людині змін. Простих, на зразок скорочення викидів вуглекислого газу, і складних, які до тексту інструкції не вкладеш. У хвилини небезпек, а їх стає все більше, одні люди проявляють здатність до співпраці, інші можуть помножити біду своїм егоїзмом і панікою. Такі потребують допомоги і контролю. Залишати їх без нагляду все одно, що дітей із сірниками біля копиці сіна. Політики і начальники теж поводяться по-різному, то спокушаючись приводом з'явитися в білому на тлі чорних хмар, то обійти стороною грозові фронти. «Катрін» так злякала американський істеблішмент, що після торнадо в Оклахомі, на місце лиха прибули всі перелякані керівники країни. На пошарпані стихією одеські береги, слава Богу, з Києва їхати не довелося. Тут не Оклахома. Смерчі дрібніші, і начальство міцніше: або стихії не боїться, або всіх Ноїв з опозиції до себе переманили.
ДАРУНОК ДЕМОКРАТІЇ ДЛЯ ВИМИРАЮЧИХ СІЛ
Збулося! Директор програм фонду «Відродження» Олексій Орловський повідомив пресу «про затвердження плану розвитку місцевої демократії до кінця року, який повинен дати системний підхід до розвитку громадянського суспільства для всієї країни», цитую за шанованим інформаційним порталом. Складно, але зрозуміти можна. Нарешті багатолітні хаотичні прагнення до місцевого самоврядування отримали стрункість і закінченість плану. Так і хочеться зазирнути в нього, як за обрії сьогоднішньої системи тотального адміністрування з мінімальним ККД. Що там, в анналах системної творчості, і в перспективах самосвідомості громадян, яка розвивається? Мабуть, економічна самостійність регіонів, аж до формування власних бюджетів і виборність глав адміністрацій? Скоріше за все, скорочення впливу центральних апаратів на ухвали місцевих органів? І вочевидь, хоч щось, та сказано про усунення гніту бюрократії, яка розплодилася всією поверхнею нашого буття?
Але чи то газетярі не зрозуміли сутності, чи то автори спланували роботу на сторіччя, але 2013-го із загального меню європейської демократії нам, немовби тим, хто виходить із голодовки, подадуть лише жменьку рису. Вона означає вільні вибори старост сіл із півсотнею мешканців. З погляду демографів – типові виборці сіл, які вимирають. Як один під'їзд хрущовської п'ятиповерхівки. Замало для країни. Але раз самоврядуванню вказано зростати з хуторів до столиці, то добре б скласти план не лише на рік. Чи 2014-го щодо демократії у нас нічого не планується?
У ВСЬОМУ ВИНЕН ТВІТТЕР
Вже не знаю чому, але авторитарні політики бояться, схожих на єврейські, імен. Особливо пов'язаних з перенесенням думок на папір або до ефіру. Починалося все з придуманих паном Францом Вагнером «ундервудів». Ці американські євреї під приводом зручності читання текстів, створили небезпечні машини. Недаремно їх реєстрували за місцем прописки в СРСР і фашистській Німеччині. Потім підозри слуг радянського і пострадянського режимів лягли на шанованих Принтерів, Лазерів і Ксероксів. Їх ще добре не знали у великих кабінетах, але імена насторожували. Особисто реєстрував копіювальний апарат «Мінольта» в білоруській установі з довгою вивіскою, на мотиви державної дозвільної служби. Приношу туди технічний паспорт і говорю, мовляв, поставте штамп.
Мене запитують: – У вас Ксерокс?
Відповідаю, ні, у мене «Мінольта».
– Тоді це не до нас, у нас лише Ксерокси і Принтери.
Якось розібралися. «Мінольту» взяли на облік. Все ж таки ім'я явно не білоруське. Думав, що на тому анекдотичному епізоді закінчилися підозра урядовців щодо походження друкуючої копіювальної і розмножувальної техніки, спроможної повалити режим. Але тут з'явився Твіттер і відразу ж знайшовся турецький прем'єр міністр пан Реджеп Ердоган, що звинуватив його у всіх проблемах країни. Міністра можна зрозуміти. Чисто юдейський нащадок Фейсбук таких справ накоїв у мусульманському світі – досі отямитися не можуть. Ох уже ці єврейські штучки з Америки! Називали б свої винаходи арабськими та слов'янськими іменами. Адже Ердоган і слова б поганого не сказав би з приводу «В контакті».
