Уроки дипломатії від «комсомолки»
Війна — єдиний стан, в якому путінський режим може зберігатися за обставин усе більшого погіршення ситуації всередині країни
«Любите «Комсомолку». Берегите Дарью. Потому что без нее будет скучновато», — таким зверненням до аудиторії завершив очільник російського МЗС Сергій Лавров своє велике інтерв’ю «Комсомольській правді» від 17.12.2018. «Бережіть Дар’ю» — це про співробітницю «КП» Дар’ю Асламову, яка була головною співрозмовницею Лаврова та задавала тон упродовж усієї півторагодинної розмови.
«Комсомольська правда» — це гібрид «Штурмовика» Юліуса Штрейхера та «Фелькишер беобахтер» Альфреда Розенберга. Дно путінської преси, де гротескно представлені всі найбільш ниці імперські, мілітаристські та інші атавістичні комплекси. Наймасовіша газета Росії. Інтерв’ю Лаврова «Комсомолці» було завбачено як розмова влади з народом, у ході якої народ жадає крові, оскільки його терпіння вже закінчується, а влада мудра та терпляча, і взагалі, вона у Росії — єдиний європеєць.
Роль «народу, що прагне крові» із задоволенням узяла на себе Дар’я Асламова. «Україна — держава з нацистським режимом. Справ ми з ними мати не будемо, тому що не можна мати справу з Гітлером», — виголошує Дар’я Асламова, після чого вимагає від Лаврова відповіді від імені обуреної громадськості, в якої накипіло: «Чому ми офіційно не визнаємо її (Українську державу) нацистською?» — «Що означає офіційно?» — питанням на питання відповідає Лавров.
«Я вважаю, що з нацистським режимом загалом потрібно воювати. Тому що вони ввели проти нас воєнний стан. Вони нападають на наші кораблі», — викладає свій народний погляд на дипломатію Дар’я Асламова. — «Воювати з Україною ми не будемо, це я вам обіцяю», — заспокоює збурену співробітницю «КП» Лавров. І тут же дає розгорнуту характеристику ситуації в «братській» країні: «Ми не воюємо з українським режимом. З українським режимом, який має всі риси нацистського та неонацистського, воюють російськомовні громадяни, які живуть на Донбасі».
Отже, позиції сторін, тобто, «народу» в особі Дар’ї Асламової та «влади» в особі Сергія Лаврова сформульовані з найбільшою чіткістю. Вони єдині в тому, що Україна — нацистська держава. Коли нісенітниці про «нацистський режим» в Україні, де уряд очолює людина з прізвищем Гройсман, а у «фюрера» Порошенка немає стійкої більшості в парламенті, виголошує Дар’я Асламова або «експерти» в Соловйова, — це одне. А коли такі ж нісенітниці тими ж словами повторює очільник російського МЗС, — це зовсім інше.
Це психологічне оброблення населення та формування установки на те, що війна проти України — практично неминуча та морально сповна виправдана. У цьому сенсі позиція Асламової є більш цілісною, несуперечливою, логічною та послідовною. Якщо твій сусід — «держава з нацистським режимом», то війна з ним неминуча та сповна виправдана. Тут же йде нагадування про ту історичну подію, яка грає в російській суспільній свідомості абсолютно сакральну роль, — війну 1941—1945 років. «Не допустити помилки Сталіна, що «повірив» Гітлеру та проґавив початок війни!» — чується крізь слова Асламової крик колективного несвідомого аудиторії «Комсомолки». «Якщо бійка неминуча, треба бити першими», — звучить у вухах росіян голос фюрера з пітерського підворіття.
Дар’я Асламова нападає на Лаврова, практично відкрито звинувачує його в нерішучості та м’якотілості, деколи доходить до особистих випадів: «Що ж ви такі биті хлопчики? Відповідати треба!». «Де наша гідність?!», «На нас возять воду постійно!», «Чому ми не ображаємося?». Все це в контексті вимог розірвати відносини з Україною, напасти на неї, вийти з Ради Європи, задушити Грузію «кістлявою рукою голоду».Асламова старанно розчісує зашкарублі міфи про «великодушну Росію», яка годує весь світ, а сама голодує. «Якщо Грузія живе за наш рахунок», — обурюється Асламова, — вона ж завиє, коли у них просто нічого буде жерти, даруйте».
Докори владі щодо недостатньої жорсткості, недостатньої агресивності, недостатньої рішучості та недостатньої кровожерливості звучать не лише від співробітниці «КП» Дар’ї Асламової. Їх можна почути практично будь-коли, наприклад, майже в кожній програмі Володимира Соловйова. І якщо хтось подумає, що такі нападки на владу — це особиста ініціатива Асламової, або головреда «КП» Володимира Сунгоркіна, або особиста думка Володимира Соловйова, то це означатиме, що ця людина не має щонайменшого уявлення про устрій російської медіасфери та зовсім нічого не чула ні про Сунгоркіна, ні про Соловйова, ні про Асламову.
Атака на владу справа, тобто прибічниками лише насильницьких дій у внутрішній і зовнішній політиці, ініційована самою владою. Мета — створити про себе враження наївної та довірливої жертви агресії, на яку доводиться відповідати, попри природжену «російську миролюбність».
Війна — єдиний стан, у якому путінський режим може зберігатися в обставинах усе більшого погіршення ситуації всередині країни. Просто так почати війну не можна, потрібен привід, щось подібне до вбивства в Сараєво або підпалу рейхстагу. І ще треба весь час готувати росіян до того, що війна неминуча, і навіть дивно, що на нас ще не напали.
«На останню декаду грудня Порошенко готує збройну провокацію на кордоні з Російською Федерацією, на кордоні з Кримом», — довірчо ділиться Лавров з Дар’єю Асламовою секретними даними. І тут же заспокоює схвильовану співробітницю «КП»: «Він отримає відповідь — мало не видасться, я вас запевняю».
Дипломатія — це засіб реалізації зовнішньої політики держави. Очільник дипломатичного відомства, який обзиває сусідню державу «нацистським режимом» і використовує риторику на кшталт «мало не видасться», не є дипломатом, а його відомство не є дипломатичним. Це — частина міністерства війни. Того міністерства, яке в путінській Росії поступово замінило всі гілки та сучки влади, а також повністю поглинуло всі головні ЗМІ.
