Вдягнуся жінкою
На літніх київських вулицях їх помічаєш відразу – молоді жінки на підборах, у міді і «тілесних» панчохах. Жертви офісного дрескоду… Костюм не тільки засвідчує певні структури соціального ладу, він їх конструює.
Скажімо, штани. В Давній Греції вони були одягом варварів. У Франції довгі штани носили селяни. Ближче до середини XVIII ст. ногавиці увійшли до дитячої моди аристократії. В XV ст. жінку у закритих панталонах спалили б, взявши до безпосередньої дії Мойсеєву ремарку: «Не буде чоловіча річ на жінці». На початку XIX ст. жінка-в-штанях порушувала, до прикладу, у тій же Франції відповідний наказ поліцейської префектури. Ще у «середні» радянські часи штани на панянці загрожували їй звільненням з роботи чи усуненням від навчання. Ні, не тоді, коли йшлося про робочий однострій, а про костюм для дозвілля. Така легка аналогія: жінка могла кермувати асфальтним катком чи вантажівкою – все нормально. Але жінка за кермом легковушки – уже насторога. Ок: штани для роботи – будь ласка; штани для розваги – забудь. Варвари – пролетарії – діти – жінки… В довгих штанях виявилося зручніше дертися по шаблях соціальної ієрархії.
Якось на питання: «Коли ти відчула, що ти є жінкою?», моя колежанка відповідала: «Як звернула, наскільки незручне в мене вбрання. Скільки щодня треба за/розв’язати мотузочок, за/розщепити ґудзиків, зіперів, гачечків». Вона жартувала. А я була заскочена такою відповіддю. І згадала собі одну з брутальних розваг бабуїнського підліткового періоду. Хлопці задирали спідниці дівчатам – під вибуховий регіт, перелякані і кокетливі зойки, під обоюдне збудження і сором. Це був клас шостий-сьомий, і тривала розривка пару місяців. Допоки дівчатка під шкільну форму не почали масово вдягати шорти. Компроміси примітивного флірту і базової безпеки.
Зручний одяг – завжди поступка. Зрештою, як і незручний. Питання уточнюється на часі: компроміс між чим і чим?
№ 1. Між еротизмом і асексуальністю.
Побачила недавно демотиватор: «Дім там, де ти без ліфчика». Правдиво до сміху, але не так просто. Доросла жінка, яка з’явиться на людях без звичної бюст’є-броні (а ще як в тонкій сукні чи ажурному светрику) – це секс, секс красивий і секс голий: і внутрішня свобода як вона є, і гучний крик про неї. Як ті на позір асексуальні і чимсь навіть астатеві сукенки і футболки oversize. Втім, відсутність ліфчика на неюній жінці буде так само зчитуватися (і не виключно, що нею самою) як рower-dressing – прояв викличної, дещо агресивної манери вдягатися. Так, це та сама внутрішня свобода, яка здатна налякати до істерики і спостерігача, і носія.
Кордони еротики пересувні. Можете уявити, що не так давно щільні кюлоти на жінках вважалися еротично відразливими? Кордони гендеру не менш динамічні. Можна, наприклад, пригадати час, коли на голомозу дівчину у безрозмірному комбінезоні озиралися на вулиці… Тільки-от здається мені, що ці зсуви – виключно зустрічні рухи.
№ 2. Між утилітаризмом і ексцентричністю.
Уніформа треба, щоб відрізнити Свого від Чужого – це здається очевидним. Втім...
Не переконана, але припускаю: якщо порівняти, у що вдягають своїх героїв автори утопій і антиутопій, різниця буде незначною. Тоги і туніки оуенів-фур’є проти широких штанів і коротких курток замятіна-орвела. Той персонаж, який у фіналі вирветься з пекла чи його виженуть з раю, буде зрештою голим. Декларації і ліберальних, і репресивних «альтернативних» суспільств щодо одягу звучать на диво подібно. Як співіснування різноманіття з доцільністю і рівністю. Але добре структурована спільнота буде природно тяжіти до уніфікації своїх членів. Ох, бо насамперед ексцентрика в моді коштує дорого. Індпошив – економічний і ідеологічний програш.
Сині джинси, «індивідуалізована» принтом тішотка, кросівки. Квітчаста «під вінтажну» сукня, босоніжки на підборах, шалік... Стоп. А хто з цих двох жінок робить ставку на утилітаризм?
№ 3. Між «красивим» і «корисним».
Оті панянки, яких я згадала на початку – в капронах у 30-градусну спеку, вони які? Правильно, вони респектабельні. Вони всім своїм виглядом мають довести респектабельність чесної праці.
Інший варіант. Шоста ранку, до Києва прибуває потяг з якихось наших південних провінцій. На сірий світанковий перон виходять несамовиті красуні. На 13-сантиметрових підборах, ретельно випрасуваних яскравих міні, з бездоганним занадто-макіяжем. Їхній костюм – такий саме сигнал. Як мисливська шапка Голдена Колфілда: не значить, що визначилися зі здобиччю, але завжди готові до полювання. А вони які? Так, вони теж сумлінно і результативно працюють. І це така сама чесна праця, поважність котрої кралі всім своїм недоречним lookом і доводять.
Троянди, понімаєте, і виноград.
Кажу: «Ну, знаєш, формальне визначення одягу – це те, що відрізняє біологічну істоту від соціальної, маркує індивіда як суб’єкта, тобто». «Понти, тобто, – перекладає він на людську мову. – І застібни верхній ґудзик на блузці, між іншим». Бездоганний переклад, як на мене.
