Великі історії маленького Бердичева
Є міста де час поспішає, відкриваючи майбутнє раніше строків, як от у Токіо.
Є міста, де він застоюється і пліснявіє разом із архітектурою, відстає асфальтом від доріг і протікає дахами.
Є міста, де часу немає, як вічно вічний Рим.
А є Бердичів. В Бердичеві бовтається багато часів, вулиці живуть кожна в окремому п’ятдесятилітті, ліси загублені в древності, радянськи фабрики вмирають у єврейських синагогах, а для Джозефа Конрада є мультимедійний музей.
Люди в Бердичеві теж про це здогадуються і історії їх наповнені оповідками із різних часів, так, наче події давноминулі були вчора, а місто і досі стоїть у центрі торгівельного всесвіту.
Десять ярмарків на рік перетворили Бердичів у 19 столітті на четверте за величиною і значимістю місто України. Збудований на пагорбі монастир босих кармелітів став центром католицького паломництва посеред єврейського міста. Десятки фабрик і заводів заснули вічним сном, а старі будинки «танцюють польку - одні нахилені вправо, інші — вліво, ще інші — наперед» - за словами французького класика Бальзака, що вінчався у бердичівській церкві. А класик британської літератури Джозеф Конрад тут народився. Про його надзвичайну долю, капітанські подорожі, літературні таланти та особисте життя розповідає неперевершена монахиня Камілла. Сам музей Конрада – невеличкий і ультрасучасний, схожий на космічний корабель, контраверсійно розміщено в монастирі. На додачу із гідом, з неперевершеним почуттям гумору. Мене вже неодноразово дивували своєю життєлюбністю і простотою ченці, проте сестра Камілла особлива. Її жестикуляція, знання і оцінки, коментарі і любов до роботи-покликання, міста і місця чарують. «Так шо так, добре, шо ви ото так окультурюєтеся, беріть приклад з Джозефа Конрада. Він всьо встигав – і капітан, і подорожував багато, і мову вивчив, і книжки які понаписував, і в 38 років ще он одружився, дітей понароджував. Хороший був. Всьо встиг» - викликала вона у нас посмішку по завершенню екскурсії.
В Бердичеві подекуди провалюються дороги, будинки й автіки – але то не біда, а історія. Підприємливі євреї не хотіли сплачувати податки за поверхи, тому будували будинки вниз, а не вгору, поступово вимурувавши цілі підземні вулиці й палаци.
В Бердичеві тече річка зі смішною річкою, що не надто провокує на купання – Гнилопятка.
В Бердичеві дуже смачна їжа і пиво, яке тут варять століттями. Може їжа й не така смачна, але після пива і з пивом все смачнішає.
В Бердичеві парк на місці кладовища, але «ви не переживайте, привиди у нас добрі».
Бердичів – це місто єврейської трагедії і водночас ствердження, місто занепаду і постійного руху, синагог і фабрик, маленьких будинків і великих людей. Тут розкажуть багато дріб’язкових історій і складуть у одну, сплутавши часи і створивши магію, маленького великого Бердичева.
