Відпочинок у Криму: проблеми та небезпеки
Держприкордонслужба України гордо відзвітувала про зменшення потоку «материкових» українців, які їдуть відпочивати на півострів. «У середині червня чисельність тих, хто в’їхав до Криму, становила близько 180 тисяч, це на 60 тисяч менше, аніж торік», – повідомив Олег Слободян, прес-секретар ДПСУ. Ці цифри корелюють із тими, які наводить адміністрація окупованого півострову – на початок червня вона становила 120 тисяч. Звісно, йдеться не про ті мільйони, які раніше відпочивали там, але чи є підстава стверджувати – як це роблять деякі вітчизняні мас-медіа, - що Крим геть утратив для українців свою привабливість, що літній відпочинок на окупованій території вважається чимось непристойним і що напівпорожні кримські пляжі засвідчують крах сподівань окупантів і колабораціоністів?
Як на мене, не все так просто, як декому ввижається.
Найперше, істотне зменшення числа охочих відпочити у Криму не в останню чергу було пов’язане з російсько-турецьким конфліктом, наслідком якого стало фактичне зникнення у Туреччині відпочивальників з РФ. Відтак ціни на тамтешніх курортах упали у два-три рази, а якість обслуговування по той бік Чорного моря завжди була вищою, ніж у Криму (крім хіба що урядових санаторіїв). Тому ті українці, хто міг собі дозволити витратити півтисячі й більше доларів на літні радощі, як один «рвонули» до Туреччини. Тепер же, після майже повної нормалізації відносин між Анкарою й Москвою, число росіян, охочих потрапити на турецькі курорти, вимірюється мільйонами. Тож ціни на все там неодмінно різко зростуть, що «залишить за бортом» чимало потенційних українських відпочивальників. І що – знову звичний Крим? Тим більше, що там ціни неодмінно впадуть, оскільки кількість росіян, готових віддати свої гроші за відпочинок у «КримНаші», різко зменшиться (якщо тільки Путін не накаже видати бюджетникам безплатні путівки, але де взяти на це гроші? Надрукувати? Можна, але надто ризиковано…
Відтак потік відпочивальників із «материкової» України до Криму може помітно зрости і сягнути торішнього показника у 460 тисяч, який називають представники окупаційної адміністрації. А то й дійти до півмільйона, якщо екстраполювати цифри, наведені Держприкордонслужбою України, на весь літній період й «оксамитовий» сезон. Звісно, дехто, ідучи до Криму, має там інші плани (скажімо, побачитися з родичами), але чи багато таких?
Отож, попри напівпорожні пляжі, «віце-спікер» кримського «парламенту» Андрій Козенко має підстави стверджувати: «Это факт, что украинские туристы едут отдыхать в российский Крым». І це не лише економічний факт, а й політичний. Ба більше: факт цей стосується ще й національної безпеки.
З економічним чинником найпростіше: йдеться про одну зі складових підтримання (бодай на мінімальному рівні) кримської економіки. Тобто – про підтримку російських окупантів (і не треба говорити про те, що «жителі півострова – то наші громадяни»; за всіма міжнародними нормами, за життя й добробут мешканців на окупованих територіях відповідає окупант). Чи є ця економічна допомога окупантам припустимою?
З політичним чинником теж досить просто. Зверніть увагу на наведену вище формулу Козенка – «українські туристи» й «російський Крим». Де-факто йдеться про визнання легітимності російської окупації півострова, адже сотні тисяч українських громадян хоч-не-хоч, але вступають у правові відносини з окупаційною адміністрацією. А на додачу – про надання серйозних козирів російській пропаганді – як московській, так і місцевій: мовляв, що б там не вигадувала «київська хунта», прості українці так і рвуться до «КримНашу»…
А найскладніше з чинником національної безпеки. Зверну увагу тільки на один його вимір: літній відпочинок сотень тисяч українських громадян на окупованій території створює російським спецслужбам ідеальні умови для вербування. Причому масового. Люди, особливо молоді, під час відпочинку розслаблюються, а тим часом потоки пропаганди вдень і вночі наповнюють їхню свідомість і підсвідомість потрібними Кремлю стереотипами мислення і діяльності. Чи, принаймні, нейтралізують їхній громадянський патріотизм. А далі вступають у дію спецслужби, тим більше, що в Росії їх вистачає…
Хтось на останнє твердження неодмінно скаже: «конспірологія». Можливо, але перш, ніж це говорити, слід неодмінно знати хоча би про те, що таке «проект VENONA» і які його результати (вони розсекречені урядом США у 1995 році, тож ознайомитися з ними бодай у загальних рисах можна). А без цього «борці з конспірологією» у найкращому разі – самовпевнені невігласи, якщо не щось більш небезпечне…
Універсального рецепту того, що необхідно робити з потоком туристів із «материкової» України на Кримський півострів, у мене немає. Найшвидше, тут має йтися про комплекс розроблених експертами заходів, які мінімізують усі загрози, що несе пролонгація чинного стану справ. Схоже, «нагорі» сподіваються, що якось усе само владнається. Ні! Тим більше, що час працює на РФ, принаймні, в одному вимірі: українці все більше призвичаюються до «російського Криму» та до «необхідності мати з ним нормальні відносини». Чи треба пояснювати, чим це загрожує?
До речі, зверніть увагу: все частіше як речники чинної влади, так і вітчизняні журналісти використовують словосполучення «Крим та Україна», неначе йдеться про дві держави чи дві країни. От і коли говорять про потік відпочивальників, теж зазвичай вживають формулу: «до Криму з України»…
