Виманювання коропа
У році є місяці, коли нічого не відбувається й немає куди себе подіти. Наприклад, липень. У червні закінчуєш усі справи, у серпні плануєш собі подорожі чи відпочинок, а в липні не відбувається зовсім нічого, повний штиль.
Стояв саме такий липень. Я лежав тверезий і очманілий від спеки, нікому не потрібний: всі друзі роз’їхалися й радісно постили фотографії в соціальні мережі. Я їх навіть не лайкав. Лежав, як амеба і вичікував серпень, на який була запланована довга риболовля й подорож Балканами.
В один із цих липневих днів раптом прийшло запрошення на відкриття виставки литовської вишивки, після якого мало відбутися невеличке дипломатичне прийняття в посольстві Литви. Уявіть собі розпач людини, яку запрошують на виставку литовської вишивки. Я подумав і відповів згодою.
А погодився, бо на дипломатичних прийомах завжди є три речі: красиві жінки, добрі напої і нагода для наведення культурних мостів між народами. Гаразд, про останнє я збрехав. Про перше, зрештою, теж: красивих жінок немає, є окуляристі сірі бюрократки й підстаркуваті дружини консулів. Але все одно залишається золота середина – добрі напої.
На вході до виставки всіх зустрічала пані посол Литви. Мене представили так: «літератор зі Сходу». Не знаю, що це означало, але про всяк випадок я зімітував замислений і стражденний вираз обличчя. Всередині зустрів приятеля, ми взяли по келиху й роззирнулися залою. З іншого боку столу стояли дві дівчини, одна з них прикувала нашу увагу. Вона на цьому розпашілому зборищі виглядала богинею.
– Подивися на неї, – звернувся я до друга. – Вона ідеальна, а особливо – губи.
– Так, так. Як у Анджеліни Джолі!
– Як у коропа, – романтично відповів йому я.
– В сенсі? – не зрозумів він.
– Ну, що не ясно? У коропа губи такі прекрасні, великі, ніжні й чутливі. Якщо б ти рибалив, то зрозумів би. Короп – аристократ серед риб, їсть повільно, немов засмоктуючи своїми великими губами наживку. Він лінивий і повільний, вилежується на дні, махаючи плавниками. Найважче його виманити з такої байдужої сплячки, дати добру наживку, бо в таку спеку він і їсти не дуже хоче. Зробити все це й піймати коропа –це вищий пілотаж. Ну, але для професіонала це як два пальці. Зараз тобі продемонструю.
Я прошмигнув на інший бік столу, взяв два келихи – типу для себе і друга – й сказав ніби між іншим до губастої королеви: «Чудове литовське вино, ви не вважаєте?». Вона подивилася на мене, як на придурка, й відрубала: «Литва – північна країна, у них немає виноробства. Це чилійське вино, але не найкраще».
Я повернувся до приятеля і з вдаваною байдужістю прокоментував: «Гаряча штучка. Я її запитав про час, вона відповіла, що годинник має в кабінеті, але за кілька хвилин ми можемо піднятися туди разом і все дізнатися». Друг присвиснув і зробив великий ковток вина. Я навіть не почервонів.
Тим часом до нас підійшла пані Посол у супроводі цілого почту.
– Як вам наша виставка? – запитала вона зовсім не по-дипломатичному.
– Чудова, чудова.. – намагався оговтатися від несподіванки я. А потім додав: – У литовській вишивці видно душу народу.
Всі схвально закивали головами. Губаста випірнула десь із-за спини пані амбасадорки й в’їдливо запитала:
– Чи надихне вас литовська вишивка на написання якихось творів?
– Тільки безсмертних, - відповів я, розвертаючись до свого друга. Почет посунув до інших гостей, залишивши нас у спокої.
– Таки видно, що ти її підчепив, вона аж кидалася на тебе, – сказав друг, не приховуючи захвату. А потім задумливо додав: – Рибак є рибак!
