Випадкове вогнище
Коли домашні та друзі починають аж занадто морочитися — як би й самому вдало притулитися до коня, як сподобатись йому цього року, мені хочеться чимскоріше втекти в ліс чи який-небудь безлюдний парк, пригорнутися до дерева, байдуже якого — аби здорового, а отже, життєдайного — і дозволити собі неквапливе тихе споглядання... Воно легке — і думки провітрить, і підкаже, як чесно відповісти на запитання до самої себе, які часом уловлюються лише на рівні нюансів... Тварини-символи щороку біжать за нами навздогінці, а ми радо ведемося на це передсвяткове попурі, по суті, виткане з одвічних надій на здоров’я і благоденство. Певна річ, хтось мріє ще й прихопити по сейлу міфічну довічну молодість або отримати по бартеру особливу воду, що змиває всі гріхи, може, й удало спонукати свого добувача на щедрі подарунки, або ж, цілком природне й безневинне бажання — стати в цю ніч особливо привабливою. Розумію все це, але, гадаю, важливо бути в найкращій формі щодня. Це личить усім і не обов’язково занадто обтяжливо для гаманця.
Буквально днями, перебуваючи у службових справах на території ботанічного саду, як відомо, величезній та обширній настільки, що часом там можна потрапити мало не в зачарований ліс, набрела на ще свіже багаття, розведене на ділянці після санітарної вирубки. Жар і тління ще не встигли охолонути, розвіятися — аромат палаючого дерева, хвої створював напрочуд привабливий, чарівливий сюжет і звільняв думки від перевантаженості. Енергія повітря, набувши природної рівноваги, оптимального вмісту озону, величезні дерева навколо і лагідний спокій сприйняла як неждану ласку і ясно косметичний успіх. Легколетючі фітонциди, не вимагаючи від мене жодної плати, одразу ж забрали всяке бажання займатися рефлексією та самоаналізом, а підступний бронхіт, який інколи може заскочити зненацька, втратив будь-яку надію зіпсувати свято. Скипидарні й соснові пахощі, жарко заграючи з полінами, соковито й вабливо розливалися в повітрі, і моє волосся, яке ще вранці вередувало, як розпещене дитя, раптом лягло кучеряво та як треба, без жодних зусиль з мого боку. Раптом стало так добре і спокійно, що подумала, може, я засинаю, і зараз прийдуть усі 12 місяців і запитають: ну як, чи дотримуєш нашу пораду, яку дала ще в дитинстві: краса до вінця, а розум до кінця. Пам’ятаю, а тепер і знаю. Тому й відповім чесно: краса до вінця — якось замало, скупувато... Тому подовжуємо термін, я б сказала — до довічного, а розум — куди ж він подінеться, та й хто ще дозволить. Він-то й допомагає зберігати те, що так старанно добирає природа, створюючи жінку. Медитуючи, споглядаючи лісове вогнище, дала своїм думкам повну волю. Довіра моменту цілковито стерла всякі побоювання, що несподівані обставини раптом перейдуть тебе убрід. Дозволила собі просто милуватися вогнем, радіючи, що це мій знак, моя стихія.
Якось на одній помітній вулиці побачила оголошення чергового салону. Високопарність заклику — «тут справжня оселя релаксу в центрі міста» — викликала посмішку, а метушня переобтяженої машинами вулиці, заповнені сміттям баки лише уточнили сумнівну повноцінність бажаного релаксу в такому оточенні. Притому зрозуміло, що і заплатити за послуги довелося б відчутно. Немає вже — люблю Європу затишних куточків. Зараз зовсім не ностальгую за старою, цими новорічно-різдвяними днями дуже нарядною Європою, а маю на увазі своє затишне вогнище, в якому можна бути щасливою без всяких особливих причин, та ще і надовго сформувати синдром щастя, який, як відомо, протікає значно осяйніше за синдром хронічної втоми. І так захотілося сказати кому-небудь, просто порадити, може, й собі — не соромтеся захоплюватися тими, хто викликав таке бажання. Захоплюватися ще за життя, не боячись видатися дурнувато-захопленою. Адже жити, не роблячи значного виразу обличчя, перебуваючи в образі, який багато хто немовби не знімає, набагато затишніше. Це і профілактика незвикання до самого себе — не можна ж дозволяти собі перестати себе ж дивувати. Щоправда, до цього треба дозріти, але будь-який майстер-клас може розпочатися навіть з інертної нуль-позиції. Було б посилання.
Це вогнище відвело мене від мети — хотіла лише безкоштовно поділитися секретами, як отримати жвавий результат, не витрачаючи часу та грошей на недоступні багатьом SPA салони.
Звичайно, ідеально вивчити рухи не означає відчувати танець. Тому, приступаючи до процедур, потрібно налаштуватися, як би взяти свою ноту. Добре б обкурити ялиновою хвоєю свою оселю, створивши аромат костриці. Адже відомо, що ялинова ефірна олія — відмінний психостимулятор, що підсилює дію всіх препаратів.
Поради прості — далі нікуди: гарненько розпарившись, натертися свіжим бананом і пару хвилин посидіти в парилці. Потім все змити під душем. До речі, милий ефект гарантований і без парилки. Гладка шкіра — кращий дарунок самій собі на Новий рік. Втім, і в усі останні дні як 30-річним, так і жінкам із серйознішим життєвим пробігом. Можна самій приготувати і домашній скраб. Використовую свіжомелену каву або інколи ще економніше — його залишок у чашці після випитої вранці кави. Змішую з медом. Додаю за бажанням крапельку льняної олії. Свідомість, що все служить безвідходів, а тіло при ділі свіжішає, вмить покращує настрій та колір обличчя. З’являється ейфорично приємне відчуття — все під контролем.
Біля багаття, нарешті, і намацала, що ж бажатиму друзям. Головне-то, хочеться не повторюватися, а якось ухитритися сказати щось не пафосне та незрозуміле, а миле і затишне. Моє побажання таке: уникайте штопки у взаєминах, радійте дітям і внукам, розуміючи, що своя територія, своє особисте життя так само важливе, без них людина — ніби в розчині; учіться відрізняти баєчки із життя капітана Врунгеля від слів без обману. Контраст і гротеск інколи дуже пустотливі, їхня завзятість може поранити.
І як шепчуть бувалі — не треба коня на скаку зупиняти. Хай собі скаче.
