Як Росія помстилася за... «розіп’яте немовля»
Минулого тижня було два «ювілеї». П’ять років тому, 17 липня 2014 року, російською ракетою було збито «Боїнг МН17», загинули 298 осіб. За кілька днів до цього, 12 і 13 липня 2014 року, на «Першому каналі» Росії вийшов сюжет про те, як на головній площі міста Слов’янська українські військові розіп’яли трирічного хлопчика на очах у його матері. Твердження «Після цього — значить унаслідок цього» є логічною помилкою, про яку застерігав ще Аристотель понад 23 століття тому в творі «Про софістичні спростування». І, втім, між цими двома подіями є зв’язок. Цей зв’язок називається взаємодією родів військ — інформаційних і ракетних — у тій агресивній війні, яку Росія ось уже шостий рік веде проти України.
Нитки управління фейковими новинами російських телеканалів ведуть у ті самі кабінети, звідки виходили команди про переміщення того «Буку», з якого вбили 298 людей. А в логіці гібридної війни збитий літак був помстою за злочини «бандерівців», зокрема й за «розіп’яте немовля». І тодішній «міністр оборони» Гіркін, він же «Стрєлков», злорадно писав: «Птичкопад продолжается. Предупреждали же — не летать в «нашем небе». Щоправда, коли з’ясувалося, що помстилися не тому, оскільки літак виявився цивільним, Гіркін і його подільники від цього «подвигу» відреклися...
Сьогодні, в річницю трагедії над Донбасом, Рада Євросоюзу закликала Росію взяти на себе відповідальність і співпрацювати зі слідством, а сім’ї 12 загиблих закликали російську владу визнати свою частину відповідальності у знищенні MH17 і «припинити лицемірно відпиратися, припинити сіяти брехню й обман». Автори листа зазначають, що Росія поширювала величезну кількість сфабрикованих і суперечливих пояснень того, що сталося. «Російський уряд зробив усе можливе, аби приховати правду або, що ще гірше, сформувати ідею, що істина ніколи не буде знайдена. Ми, сім’ї жертв катастрофи, вважаємо це тривожним і глибоко образливим», — наголошується в листі. Його автори сподіваються, що на судовому процесі «будуть перевірені всі матеріали слідства, а істина буде твердо встановлена».
Після п’яти років усі співучасники обох злочинів, і загибелі 298 осіб, і випуску фейкової «новини», в результаті якої дедалі нові захисники «руського міра» вирушали на Донбас убивати українців, живі, бадьорі і почуваються прекрасно.
Юлія Чумакова, яка тоді, п’ять років тому, записала і випустила в ефір брехню про «розіп’яте немовля», продовжує працювати на Першому каналі і робити новини. Останній її репортаж вийшов на Першому каналі 2.07.2019 і був, як і тоді, про дітей. Щоправда, цього разу не про «розіп’ятих», а про живих. І не про українських, а про московських дітей, які готуються до спортивних змагань. Більшість російських «відпускників», «відставників» і простих кримінальних злочинців, яким ставили питання, навіщо вони поїхали на Донбас воювати, пояснювали, що побачили по телевізору, як там знущаються з росіян. Після виходу в ефір брехливого сюжету про «розіп’яте немовля» було вбито ще тисячі громадян України. Співучасниця і натхненник цих убивств Юлія Чумакова пішла на підвищення: переведена з Південно-російського бюро до Москви. Судячи з вигляду і голосу, ця пані не відчуває ані найменших докорів сумління.
Усе добре і в Іради Зейналової, якій тоді, п’ять років тому, так сподобався сюжет про «розіп’ятого хлопчика в трусиках і маєчці», що вона вирішила його повторити наступного дня в недільному випуску програми «Время». На той час стаж роботи на телебаченні в Іради Автанділівни становив 17 років. Усі ці роки вона працювала в інформаційних програмах. Імовірність того, що вона не розуміла, що повторно ставить фейк, який розпалює ненависть і веде до крові, дорівнює нулю.
Як і Юлія Чумакова, Ірада Зейналова не відчуває ані найменшого сорому і розкаяння за скоєне. Але, на відміну від Юлії Чумакової, яка відтоді відмовляється спілкуватися з журналістами, Ірада Автанділівна — обличчя телеканалу, і тому 21 грудня того ж року, коли вже багато ЗМІ довели, що ніякого «розіп’ятого немовляти» не було, Ірада Зейналова в ефірі передачі «Время» заявила, що «у журналістів не було і немає доказів цієї трагедії, але це реальна розповідь реально існуючої жінки, яка втекла з пекла у Слов’янську». Кінець цитати.
Ані найменших сумнівів у своїй правоті, ані найменшого бажання вибачитися перед аудиторією і перед обдуреними українцями. «Трагедії» не було, а жінка-то була? Значить, усе правильно. Про фактчекінг, про статтю 47, пункт 2 Закону «Про ЗМІ», де сказано, що журналіст «зобов’язаний перевіряти достовірність інформації, що повідомляється їм», про що студентам журфаків стверджують із першого курсу — ні, не чули! Зараз Ірада Зейналова продовжує службу в інформаційних військах. Щоправда, в іншому підрозділі: з 2016 року вона перейшла брехати на канал НТВ у програмі «Підсумки тижня».
Залишається додати, що Батьківщина високо оцінила заслуги Іради Зейналової: їй було вручено Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (секретний указ від 22 квітня 2014 року) — щоправда, не за «розіп’яте немовля», а за попередню брехню, а саме «за об’єктивність при висвітленні подій у Криму».
Усе гаразд і у чотирьох громадян, яких Спільна слідча група звинувачує в загибелі Боїнгу МН17 і смерті 298 осіб. Ігор Гіркін («Стрєлков»), який перебуває в статусі російського військового пенсіонера, бере участь у дебатах із лідером російської опозиції Навальним, засновує разом з іншими опозиціонерами «патріотичний» рух, дає інтерв’ю журналістам, лає Кремль за те, що не дали команди розпочати велику війну проти України. Його подільники «Хмурий», генерал-майор ГРУ Сергій Дубинський, а також «Крот», Леонід Харченко і «Гюрза», Олег Пулатов — не настільки публічні, але їх теж явно не мучить совість, і не терзають побоювання за майбутнє.
Усі вони — і ті, хто служить в інформаційних військах, що розпалюють ненависть до України, надихають і підбурюють до вбивства її громадян, — і ті, хто безпосередньо готував і організовував убивства, впевнені, що путінська Росія їх прикриє. Суд над ними і, швидше за все, не лише над ними розпочнеться 9 березня 2020 року. На думку глави Спільної слідчої групи, суд, швидше за все, буде заочним, а ймовірність того, що «Стрєлков», «Хмурий», «Крот» і «Гюрза» постануть перед судом, він оцінив як нікчемну. Європейські правоохоронці, які звикли до стабільності, виходять з інерційного сценарію розвитку подій і не зважають на специфіку Росії, в якій час то десятиліттями стоїть на місці, а то раптом пускається вскач — і тоді режими, що здавалися вічними, раптом рушаться за лічені години. Отже, на тих, хто винен у вбивствах в Україні, цілком можуть чекати несподіванки.
