Євромайдан. Нічна зміна
П’ятниця. Вечір. Людей на вулицях мало, поїзди метро ходять із великим інтервалом. Я їду на Майдан. Нарешті вперше за місяць змогла переночувати там. Я двічі рішучо збиралася це зробити. Від кийків «беркуту» о 4 ранку 30 листопада мене врятувала величезна втома, бо замість поїхати спати напередодні після роботи додому, щоб мати сили на ніч, я затрималась і волонтерила. Вдруге зостатися до ранку завадила застуда. По буднях не ночую, бо робота починається о 5 годині.
Але цього разу я рішуча, майже виспана, тепло вдягнена. Перше, на що зважаєш на виході з метро, - порожні «вулички» наметового містечка на Хрещатику. Де-не-де біля бочок із вогнищами гріються кілька мітингувальників. Решта спить у наметах. Але барикади охороняються. Та й біля сцени люди є. Їх усього кілька сотень, але вони веселі, активні і теж рішучі.
Нічна зміна починається з молитви. Священики різних конфесій моляться за Україну, за Майдан, за людей, які тут стоять, просять Бога захистити нас. Відчуття не такі, як у церкві. Душевне піднесення, мир у серці і крила за спиною з’являються. Але все одно якось інакше, і мені складно пояснити, у чому різниця: чи в важливості моменту, чи в тому, що молитва серед ночі і просто неба. Священики виходять на сцену щогодини. Моляться, вигукують спершу «Слава Ісусу Христу!», а потім «Слава Україні!». Важливо й дотримання цього паролю Майдану, і загалом їхня підтримка, бо без неї було б складно. Я бачила священиків і семінаристів, які були волонтерами. Бачила світлину, на якій духівник іде в касці перед рядами мітингувальників під час штурму Майдану. Те, що церква разом із прихожанами, - дуже добрий знак і для церкви, і для прихожан.
До речі, майже всі мітингувальники повторюють слова молитви разом зі священиками. Вони дуже релігійні, і для них віра в Україну неможлива без віри в Бога.
Щогодини лунає і гімн. Чоловіки, як і під час молитви, знімають шапки. Майже у всіх – долоня на серці. Усі співають.
Після молитов і гімну люди слухають зі сцени пісні різних гуртів, виступи політиків і активістів. Єдине прикре враження тої ночі – реакція натовпу на промову чоловіка, що говорив про потребу бути ініціативнішими, адже лідери опозиції слабкі. Його почали називати провокатором і перебивати. Зрештою, чоловіка забрали зі сцени. Люди Майдану чи то від утоми, чи ще з якихось причин не хочуть критично мислити. Звісно, легше кричати «Героям слава!» і співати гімн. Звісно, можна через 9 років знову вийти на Майдан. Але слухати непопулярні думки, шукати у них зерня істини, попри надмір емоцій намагатися аналізувати події, - ось що нам зараз потрібно.
Решта вражень від ночі приємні. Я була в «Пункті обігріву для дівчат» на Інститутській. Так гордо назвали свою бочку і кілька місць біля неї хлопці з Київщини. Усіх дівчат гукають посидіти біля вогню, щоб не мерзли. Розважаються жартами і картами. Я теж зіграла кілька партій. Тричі програла. Але то не рекорд. Дехто одержував у руки віяло з карт і «звання» дурня майже постійно.
Хлопці розповідають, що на Майдані вже довго: удень на роботі, на ніч приїздять сюди. Постійно підкидають дрова в бочку, зі сміхом намагаються захистити від іскор. А ще приносять чай і канапки. Відпускати не хочуть, бо «там холодно», та й у карти я граю незле.
Іду Хрещатиком у бік Європейської площі. Тут стоять намети з центральних та східних областей. Біля донецького мене гукає хлопець, запрошує зайти погрітися, пропонує чай із лимоном. У наметі тепло, стоїть «буржуйка». Біля неї постійно хтось сидить. Люди гріються, розмовляють, жартують. На «буржуйці» затишно свистить чайник. У намет постійно хтось заходить. Ось прийшли хлопці з барикад – грітися і знайомитися. Змерзлі, але дуже товариські. Той, що запросив мене до намету, тим часом вдягає маску з прорізами для очей та рота, каску із якоюсь наліпкою та йде стерегти барикади. Невдовзі повертається, бо його змінили.
Попід стінами сплять люди. Вони іноді прокидаються, але швидко засинають. Вільні місця ще є, переночувати тут може кожен охочий.
До речі, донецькі так само співають гімн і відповідають «Героям слава!», як і, наприклад, тернополяни. Лають владу і скаржаться на тяжке життя. А ще прикрасили крихітну ялиночку просто в наметі. Вона стоїть біля «столу» - місця, де роблять канапки і чай.
Коли йду з намету, чоловіки так само не хочуть відпускати. Просять залишитися ще. Спокушають чаєм і канапками. Коли я все ж іду, запрошують приходити в гості.
Під сценою люду не стало більше, але й не поменшало. Мітингувальники так само співають і пританцьовують: веселі, активні і рішучі.
