Їхня сила – наша слабкість
«15–21.11.2019»
За минулі з 21 листопада 2013-го шість років мене ще жодного разу не охоплювало таке відчуття дежавю, скільки б Семенченко-Парасюки-Саакашвілі в Маріїнському не намагалися змавпувати чи то анти-, чи то Євромайдан. Скажу більше, якщо, попри всі заяви Азарова, шість років тому до останнього залишалася надія, що здоровий глузд хоч би з відчуття самозбереження переможе, і Угода про асоціацію України та Євросоюзу у Вільнюсі все ж буде підписана, сьогодні немає жодної потреби чекати обнародування вже підготовленої й анонсованої в Кремлі спільної заяви за підсумками зустрічі «Нормандської четвірки» в Парижі.
І без нього міжнародному авторитету України всього за перші декілька місяців (якщо вірити свідченням у Конгресі США й опублікованим стенограмам) після приходу до влади нового президента заподіяний такий збиток, який команді Януковича, попри всі «таланти» і докладені зусилля, і не снився. — Навіть на побутовому рівні, якщо ще років зо два тому в далекій Середній Азії при згадці, що я з України, що знають про події в моїй країні переважно у версії російської пропаганди, із захопленням і пошаною говорили «О! Ви стільки тримаєтеся проти самої Росії!», сьогодні навіть у США та Європі при згадці України основні асоціації: «корупція», «Моніка», «а правда, що вашому президентові подобається Трампів зад?»
У найпохмуріші дні правління Януковича я не зазнавав за свою країну такого сорому. І ось що лякає, це лише початок.
Та й усередині країни Генпрокуратурі та Державному бюро розслідувань з одного боку «не вистачає потужностей» для повернення вкрадених і виведених з України Ігорем Коломойським, тепер уже ясно — спасибі американцям і Kroll, десятків мільярдів доларів. Зате вистачає фахівців і дилетантського завзяття «розслідувати» кожен вчинений проти колишнього президента Андрієм Портновим висмоктаний з пальця донос. Або тягати на допиті звільнених з російського полону українських моряків і звинувачувати колишнього верховного головнокомандувача в тому, що він відрядив українські кораблі з українського порту в український порт маршрутом, прокладеним в територіальних водах України. — Все йде до того, що при президентові Зеленському Петро Порошенко, попри всі попередження та прохання західних політиків і дипломатів, повторить долю відправлених при президентові Януковичі у в’язницю Луценка і Тимошенко.
Ну а переможці в кращих українських традиціях правлять банкет біля державного корита, що б там Волкер, за його словами, не казав Трампу про Зеленського як про реальний шанс перемогти корупцію в Україні. Крупний їдець на сьогодні, правда, лише один — про списані борги, про у декілька разів понижені для його заводів тарифи на електроенергію, про багатомільярдну «компенсацію» авіакомпанії Коломойського тут не раз вже писали. Решта... Апетит приходить під час їди. Поки саме зараз різні там Юзики ділять із ментами владу та майно на місцях, а дрібні чиновники з Офіса Президента беруть сотні тисяч за обіцянки призначень у «Нафтогазі», представник Президента в Раді Руслан Стефанчук, наприклад, усього за декілька місяців перевершив самого Гройсмана. Якщо експрем’єр, усього-на-всього жив у записаних на ім’я тещі-пенсіонерки позахмарно як для чиновника дорогих київських апартаментах, Стефанчук своїй примудрився за проживання в записаній на її ім’я квартирі ще й заплатити з державного бюджету...
Вавриші з Богданами віджимають будівельний бізнес, «слуги» і Аваков ділять гральний... Один «слуга», як виявилось, відсидів за зґвалтування, інший, саме під час засідання Ради домовлявся з повією. Аби хоч якось прикрити сором від спільних «слуг» жадібності та безсоромності, навіть Зеленський на зустрічі з школярами визнав, що Верховну Раду (де неподільно править його партія), яка не пропрацювала ще і ста днів, настав час поновити. — Та що там, оголосити ще один партійний призов серед масажистів, що сидять без роботи, і візажистів, якщо щирі ідіоти раптом закінчилися в українському КВК.
Усе як рівно шість років тому — всі про нього говорять, але ніщо не передбачає чергового Майдану.
Усе так само, аж до відсутності реальної альтернативи владі, що діє. Нехай кримінальні переслідування, відверте хамство — як Зеленського на адресу Тимошенко — в їхню адресу і примушують об’єднатися тих, хто ще зовсім нещодавно виривав один у одного крісла та булаву. Порошенко, який ще не усвідомив, що політика для нього у минулому, що для національно-демократичних сил, якщо вони серйозно розраховують на масову підтримку, при різко негативному (нехай багато в чому і незаслужено) ставленні до нього переважної більшості українців, він, точніше, навіть вериги, ніж просто нейтральний баласт. Не кажучи вже про те, що Петро Олексійович так і не зробив висновків зі своєї поразки. — У фракції все ті ж сумнівні, як-от Гончаренко, особи, що викликає лише відразу, як із голосуванням щодо земельного питання, що суперечить декларованого його партією, зате поділяється її спонсорами цінностям, соціал-популізм. У цьому з ним солідарні інші віджилі своє в політиці особи — Тимошенко, Ляшко, Тягнибок. І лише співаючі Кличко-Вакарчук є хоч якоюсь їм альтернативою. Але як політичний лідер — він гнітючо-слабкий, дуже коротка лава запасних очолюваної ним політичної сили.
Уявили собі сцену цього нового потенційно можливого Майдану? І тут, не лише з владою, у мене знову дежавю. Поспішно проведені «слугами» дострокові парламентські вибори перешкодили формуванню єдиної реально реформаторської політичної партії з ліберальною ідеологією, розвели учасників цього політичного проекту, що не відбувся, по партійних хрущовках. Зробили їх заручниками негативної репутації старих політичних фігур. І лише антикапітулянтський порядок денний і неприйняття продажу землі, а не програма реформ, можуть об’єднати їх і забезпечити по-справжньому масову підтримку. Змушений визнати, в цьому останньому на їхньому тлі більш привабливо виглядає навіть Кабмін Гончарука. Якби тільки конфліктом з Росією і реінтеграцією Донбасу не опікувалися менеджери з інтелектом і грацією Сивохи. Якби з ГБР і судів не стирчали по лікоть брудні руки та зухвалі пики Портнова та Богдана. Якби Коломойський і далі безкарно не грабував країну... Як колись Янукович, вони підривають свою владу самі. Та все ж, ще не розвіялися ілюзії, підтримка українцями нинішньої влади тільки ледь почала падати. Але головна їхня сила сьогодні — це наша слабкість, наша нездатність щось реальне зробити, а не просто ще раз вийти на сцену Майдану і без кінця виголошувати промови.
