За справедливість, або щодо мотивації кризової поведінки
За не дуже довгою історичною традицією, цими травневими днями всі ми палко сперечаємося про ставлення до подій, які супроводжували останню Світову війну, беззаперечно героїзуємо сукупні дії окремих груп людей, або морально знищуємо цілі спільноти. Таким чином кожен коментатор позиціонує себе в якості майбутнього літописця колишнього славетного стратега. Так ми намагаємося відшукати сенс історії. Але чомусь справжні учасники будь-якої війни дотримуються дещо іншої думки. Люди, що отримали досвід війни, дуже далекі від того, щоб завжди і всюди оперувати термінологією на кшталт «вічного подвигу великого народу під керівництвом геніального керівника, натхненного єдино вірними ідеями». Більшість людей, що мають жахливий досвід проживання національних катастроф, впевнені, що війна – це кров, бруд, і лайно, це смерть, яка стала деталлю ландшафту, і рутинність військових злочинів з боку усіх без виключення сторін конфлікту. І є лише жага вижити серед необхідності обставин, і немає великих істин і великих ідей. Все це може прийти потім. А може й не прийти, це вже як вийде… «Поживемо – побачимо, доживемо – дізнаємося, виживемо – врахуємо» - як кажуть мої колеги, що мають великий досвід роботи на місцевості. Так було споконвіку. Так є і зараз у будь-якому конфлікті в будь-якій точці земної кулі. І ефективність солдата визначається тим, як він може керувати балансом між біологічним бажанням вижити в навколишньому хаосі і потребою знищити ворога - всепоглинаючою пристрастю помсти. Таке розуміння війни є суто біологічним, а відповідне виховання людини-воїна і підготовка солдатів для майбутніх війн (а це – різні речі) протягом тисячоліть ґрунтувалося на міфології війни і перемоги. Тому ми ніколи не знайдемо ні правди, ні «золотої середини» між збереженням міфів і виправданням природи людини. Дискусії на цю тему можуть бути цікавими лише з точки зору прикладної психології. Не треба ні «розуміти», ні «виправдовувати» солдата, особливо з використанням міфологічних конструкцій, давайте просто залишимо людині право виживати.
Але тут є дещо важливе: останні століття розвитку «мистецтва війни» принесли нам новий феномен – нон-комбатанти, тобто особи, що не беруть безпосередньої участі у бойових діях, але знаходяться на території, що охоплена війною. Доля людини, що потрапила в пекло чужої війни є жахливою і непередбачуваною. Однак при всій непевності її становища, вона має, по-перше, більший ресурс виживання, порівняно із солдатами і, по-друге, більше варіантів вибору стратегії поведінки. Це означає, що виживання людини в кризовій ситуації багато в чому визначається її поведінкою. Саме це - вміння спілкуватися з оточуючими, налагоджувати те, що зараз має назву «горизонтальні соціальні зв’язки», і визначає спроможність вижити, а зовсім не об’єм м’язів, швидкість стрільби чи бігу (хоча і це не завадить).
Отже на хвилиночку: давайте припинимо нав’язувати сучасні мотивації колишнім солдатам минулих війн, а все-таки згадаємо, що ми живемо в неспокійному світі, якій перманентно охоплений війнами, катастрофами, аваріями і конфліктами, а тому спробуємо зрозуміти, що і як робити саме нам - сучасним людям в кризових ситуаціях?
Скажу одразу: я далекий від того, щоб інтегрувати досвід виживання населення на окупованій території під час бойових дій протягом тривалого часу, я хочу зосередитися на тому, що може мати користь для нас зараз. А саме на мотиваціях поведінки сучасної людини, що опинилася в кризовій ситуації. І навіть не погоджуючись в цілому із твердженнями окремих кризових психологів про схожість групових реакцій людей на бойові дії, теракти і масштабні надзвичайні ситуації, я буду виходити з того, що при плануванні рятувальних операцій використовуються схожі стратегії, а тому і стратегія поведінки може бути раціоналізована, тобто розрахована на визначений період і спрямована на конкретну мету. Чи можна в простих словах пояснити, як правильно мотивувати свою людську природу, щоб обрати успішну стратегію поведінки з точки зору виживання в кризовій ситуацій?
Як і більшість моїх однолітків, я був вихований в тому простому переконанні, що справедливість є вищою чеснотою шляхетного чоловіка. Згодом я дізнався, що милосердя вище за справедливість. Але моральні принципи не мають загальноприйнятного раціонального обґрунтування, і джерелом милосердя є Божа любов, тобто те, що виходить за межі людської природи. А перш ніж наблизитися до Бога, слід стати людиною – прагнути досконалості в тому, що в твоїх силах. І я намагався бути справедливим. Може тому мене вважали злим. Ну принаймні недобрим. І це мені, звичайно, не дуже подобалося. Вирішуючи питання власної соціалізації, я замислився над тим, а чим взагалі може відрізнятися людина добра від людини злої? Зрештою, мені здалося, я знайшов певний критерій: добра людина є та, що формує своє ставлення до інших не на підставі їхніх дій, але ґрунтуючись на розумінні їхніх вчинків (тобто дій морально мотивованих). Це значить, що добра людина формує думку про оточуючих не тільки ґрунтуючись на результатах, скільки виходячи з мотивацій.
Мотивації зазвичай є сукупним результатом взаємодії складних структур особистості, а тому люди іноді коять складні «немотивовані» вчинки. Результати інтегрованих послідовних вчинків можуть бути негативними, бо невизначеність умов і комплексність середовища не дозволяють повністю прорахувати наслідки рішень. Тому базуватися на формальній справедливості при прийнятті рішень про заохочення або покарання є небезпечним. Крім того, і розуміння поняття «справедливість» в різних народах може мати певні відмінності. Проте, якщо намагатися розібратися в мотиваціях, з’ясувати, що спонукало людину діяти тим чи іншим чином, то стаєш не лише значно добрішим до людей, але й більш справедливим в певному «універсальному» сенсі.
І цей дивний баланс між справедливістю і милосердям, між технологією прийняття рішень і гуманністю відносин і є запорукою довготривалого вміння спілкуватися з оточуючими, тобто виживання людини в кризовій ситуації.
Саме про поведінку в кризових ситуаціях я і хотів щось сказати. Але далі я можу сказати вже коротко: треба залишатися відповідальною людиною, керованою повагою і співчуттям до оточуючих. І чим слабша людина, тим на більшу повагу і розуміння вона заслуговує. В кризових ситуаціях слід оглянути місце події і виділити серед оточуючих дві умовні групи. Перша – ті, хто може допомогти Вам. В будь-якій ситуації знайдеться така людина. Будьте уважні, спробуйте допомагати їй і слідуйте її інструкціям. Друга група – ті, кому можете допомогти Ви. Оберіть найменш агресивних і спробуйте запропонувати допомогу. Завжди є люди, яким гірше за Вас, і Ви можете допомогти їм. Якщо Ви зробите це, Вам буде значно легше переживати стрес, пов'язаний із хаосом навколо. Менше говоріть, намагайтеся використовувати невербальні методи спілкування, слідкуйте за позами і рухами людей, виразами облич, а не за словами і інтонаціями. Тоді буде легше зрозуміти те, що вони хочуть сказати. Намагайтеся зрозуміти людей, поважайте кожного і будьте уважні – і Ви врятуєтеся самі і зможете допомогти врятувати багато гарних людей. А допомога – обов’язково прийде…
Власне, вся правда людських відносин полягає в розумінні, повазі і співчутті. Не бійтеся бути щирими в проявах милосердя – це єдине справжнє виправдання суворій справедливості, якої вимагає логіка кризової поведінки.
А ще це допомагає звільнитися від міфів і виправдати можливість людини просто вижити в кривавому хаосі чужої війни.
