За вашу і нашу людскість
Особа недоторкана і вразлива. Незручно про це нагадувати. Але саме заради пригадування цієї правди більше мільйона людей прийшли 1 грудня в Києві на Майдан – тут напередодні вночі били кийками по обличчю, по головах, по долях ще живих людей... Затьмарення за наказом зверху, від якого захиталася вся «вертикаль» країни.
З пагорба від Софіївського собору ми з дружиною, з друзями, з річкою співгромадян входимо в море людей, що затопило весь центр Міста. Сьогодні їх ніякими гаслами не відволікти від роботи подвійної уваги – до своєї совісті і один до одного. Дивна якість у цього моря – його не сковує лід «натовпу», в ньому зовсім не втрачаються особи.
В останні роки «всі» твердили про те, що соціальна апатія і цинізм виключають новий Майдан. Відсахувались від прірви між громадянським і політичним. Страх як боялися зізнатися – нас смертних до кінця не залякати. Мільйон людей 1 грудня переступає через страх, збирається з духом не для влади, не для грошей. Для чого?
Для свідчення. Це потрібно бачити. Як передати це в двох словах? Сотні тисяч людей зустрічаються і мовчки свідчать: обличчя святе. Кожне. У цьому – сенс радості. А чого нам слід боятися? Не «врубитися» в сенс, забути це свідчення.
Гоголь писав Аксакову: «Пам'ятайте, що в той час, коли дрібніше за все стає світ, коли порожніше життя, в егоїзм і холод вдягається все і ніхто не вірить чудесам, – саме у той час може відбутися диво, найдивовижніше за всі чудеса. Подібно як буря найсильніша настає тільки тоді, коли тихіше звичайного стане морська поверхня».
Інша тема, кажучи словами Шарля Пегі, – деградація «містики» цієї події в «політику». Але про це розмова окрема, не в двох словах...
