Олександр ТКАЧЕНКО: «Суспільне телебачення — історичний виклик вітчизняній журналістиці»
Зміни на українському політичному олімпі створили вельми сприятливий клімат для організації суспільного телебачення. І виявилося, що до його створення хотіли б долучитися чимало людей. За останній період про власне бачення цієї проблеми заявили, зокрема, Коаліція громадських організацій «Суспільне мовлення» («День» №9 від 21.01.05), незалежний телепродюсер та режисер-постановник Олександр Зирін, команда спеціалістів під керівництвом відомого журналіста, екс-керівника «Нового каналу» Олександра Ткаченка. Позицію останнього щодо ключових питань створення в Україні системи суспільного мовлення ми й пропонуємо сьогодні вашій увазі.
— Зараз ваше ім’я частіше всього звучить у поєднанні з терміном «суспільне телебачення». Це й стало основною причиною того, що ви — разом із частиною команди — пішли із «Нового каналу»? Чи були й інші мотиви?
— Рішення з приводу «Нового каналу» було прийняте достатньо давно. І воно лише реалізувалося після виборчої кампанії. Я свідомо не брав участі у різного роду обговореннях цієї теми два-три роки тому, тому що прекрасно розумів, що рівень політичної культури і громадської свідомості в Україні був недостатнім для того, щоб справжні ідеї публічного телебачення, а не їхню профанацію, можна було б втілити у життя. І саме зараз настав той момент, коли ідею суспільного телебачення можна було б реалізувати за кращими європейськими зразками.
— Сьогоднішній інтерес до створення суспільного теле- та радіомовлення з боку одразу декількох організацій і установ іноді виглядає дещо надмірним... Чому після помаранчевої революції в Україні з’явилося так багато бажаючих взяти участь у створенні цієї моделі мовлення, а зацікавленість у його появі висловили навіть українські банкіри?
— Банкіри? Мене це не може не радувати (маю на увазі, не зацікавленість у фінансуванні, а, насамперед, участь в обговоренні української моделі). В принципі, ми спеціально спровокували досить активне й широке обговорення навколо суспільного телебачення. І на мій погляд воно викликане двома основними причинами. Очевидно, що сьогодні ви не знайдете серйозних політиків, які б виступали проти суспільного телебачення. Очевидно, що зростає і рівень суспільного розуміння того, що собою представляє таке мовлення. Весь той заряд енергії, який мала помаранчева революція, має вилитись у щось конкретне. Суспільне телебачення — один із тих реальних символів, які можна «помацати очима». Крім того, за цей час склалася достатньо велика кількість різних громадських організацій, які професійно намагалися займатися цією темою. Єдине, чого не вистачало, — практиків.
— Чи не є той факт, що вас, як стало відомо, не так давно навіть не запросили на прес-конференцію коаліції громадських організацій, яка також ініціює створення громадського ТБ, свідченням того, що у цій площині вже виникла свого роду конкуренція? Тобто є за що конкурувати?
— Мені здається, що конкурувати тут нема за що. Конкурувати можна лише за те, аби якомога швидше і правильніше реалізувати ідею суспільного мовлення. Ми тут діємо спільно. І хоча є різні підходи, розбіжності поки що не принципові.
— У суспільного мовлення є чимало опонентів. Назвіть причини, за якими суспільне ТБ створювати все ж таки варто, та ті, за якими не варто (чи зарано)... Якщо останніх, на вашу думку, немає, то які з контраргументів опонентів суспільного мовлення є надуманими?
— Опонентів я поки що не бачив. Є дискусія з приводу серйозних постулатів створення суспільного телебачення — це джерела фінансування, система управління чи програмна політика. Але існує базовий принцип — суспільне телебачення повинно бути незалежним і слугувати не президенту чи уряду, а суспільству. І має бути наглядова рада, яка контролюватиме діяльність менеджменту каналу. Проблема першу стадію вже пройшла — ніхто не заперечує необхідності існування суспільного ТБ за кращими європейськими зразками. Тобто воно створюється суспільством, фінансується і контролюється ним. А як це може бути — це тема для сьогоднішнього з’ясування.
— У вашій концепції суспільного ТБ йдеться, зокрема, про те, що до наглядової ради не входитимуть політики, чиновники та навіть депутати? З чим пов’язані такі серйозні обмеження, зокрема, щодо останніх?
— Існують рекомендації «Моделі законів публічного телебачення», розроблена спеціалістами Європейської мовної спілки. Її знають всі теоретики. Там є посилання на досвід більшості європейських країн. Політики не входять до наглядової ради з кількох причин. Якщо це, наприклад, політики нинішньої політичної сили, яка перемогла, то безсумнівно, вони будуть намагатися реалізувати власні ідеї через засоби публічного мовлення. Це суперечить базовим принципам публічного мовлення. Тобто воно не має висловлювати ідеї якоїсь політичної сили. До того ж, потім ці ідеї зміняться ідеями іншої політичної сили, яка переможе на наступних виборах.
Чому наглядова рада формується в більшості країн не з політиків, а зі знаних фахівців (людей, які користуються повагою)? Тому що вони забезпечують відстоювання інтересів суспільства, а не певних політичних сил. Очевидно, що на певному етапі, поки на НТКУ (на базі якого було б найбільш логічно створювати суспільне мовлення) буде перехідний період (а він займе певний час, з огляду на те, що потрібно написати закони, прийняти відповідні рішення, провести реорганізацію), то до наглядової ради можуть входити політики. Але надалі це було б недоречно. Якщо ж у майбутньому до наглядової ради увійде якийсь представник від Верховної Ради чи Президента, то в цьому немає проблеми. Головне, щоб він не представляв конкретну політичну силу.
— Яким чином можна взагалі унеможливити вплив нової (старої) влади на суспільне телебачення? Чи є запропоновані у вашій концепції принципи формування наглядової ради (члени якої мають обиратися ВР по представленню Президента) оптимальними з огляду на це?
— Є кілька пропозицій. Наприклад, за класичною системою третина наглядової ради затверджується від Парламенту, третина від Уряду і третина від Президента. В нашій моделі ми запропонували, щоб наглядову раду затверджувала Верховна Рада за поданням Президента. Нам це здається найбільш прагматичним варіантом, оскільки існує не дуже гарна ідея, щоб склад наглядової ради затверджувало якомога ширше коло громадських організацій. По-перше, у нас є проблема з громадськими організаціями. Не секрет, що є дуже малочислені громадські організації, і є, наприклад, чисельна громадська організація НСЖУ. У такому випадку голоси великої Спілки фактично будуть зведені до одного, що в принципі одразу ставить всю цю проблему в площину підміни понять.
— Якщо очолити суспільне ТБ доведеться вам, то хто складе кістяк журналістської команди? Й, оскільки ви пропонуєте створити його на базі державного, то що буде з працівниками НТКУ та ОДТРК?
— Поки що мова йде про те, щоб створити суспільне телебачення. Але у майбутньому я дуже хотів би його очолити. Для мене це своєрідна маленька місія, яку я хотів би виконати. Я знаю, що дуже велика кількість журналістів (у тому числі відомих, які працюють на різних каналах) дуже хотіли б взяти участь у цій роботі, оскільки вони також вбачають у цьому історичний виклик і хотіли б долучитися до цієї роботи. Тому я не думаю, що з кадрами буде проблема. Стосовно тих людей, що зараз працюють на НТКУ, — це історія, яку потрібно розглядати окремо. Звичайно, ніхто не має постраждати і повинен знайти собі місце. Безперечно, що ми повинні зібрати одну з найкращих команд, і підняти не тільки рівень довіри, але й інтерес глядача до УТ-1.
— Яку модель фінансування суспільного телебачення ви вважаєте оптимальною, щоб зняти питання щодо ще одного інструменту впливу на нього?
— На даний момент я хотів би зупинитися на питанні реклами на суспільному ТБ. Я розумію приватні телекомпанії, які будуть зацікавлені зробити так, щоб не мати конкурента у цій площині. Але тут потрібно зрозуміти, що рекламний ринок на сьогоднішній момент дуже розпорошений, і він постійно росте. Було б неправильно не використати потенціал рекламного ринку для створення суспільного мовлення, тому що платники податків не винні у тому, що УТ-1 сьогодні мало кому цікаве й не має достатнього фінансування. Вони не мусять платити додаткові кошти на створення суспільного мовлення. З іншого боку, якщо реклами на такому каналі не буде, то це означає, що прибутки безпосередньо будуть отримувати приватні канали, що теж неправильно. Але безперечно мають бути розглянуті варіанти спеціальних податків, і мені здається через три-чотири роки, коли канал стане на ноги, потрібно вводити обмеження на рекламу. Може, тоді й варто буде переходити до більш правильної форми фінансування, коли понад 50% коштів буде надходити за рахунок абонентської плати.
— За який час можна створити суспільне мовлення?
— Я переконаний, що всі політичні рішення можна прийняти протягом кількох місяців. Адже є політична воля і було б неправильним це не використати на сьогоднішній момент. А від того, скільки буде організаційних та фінансових питань, будуть залежати часові рамки, в межах яких станеться перехід від державного до суспільного мовлення.
— Якщо все ж таки суспільне телебачення буде створене у найближчий час, то яку роль воно може відіграти на парламентських виборах 2006 року?
— Мені здається, що суспільство пережило своєрідний катарсис і показало, що може реально сприймати дійсність. Мені здається, що саме суспільне мовлення може бути еталоном нормального телебачення, і буде впливати на рівень подачі інформації і на інших каналах. Тому що якщо влада продемонструє, що вона готова спілкуватися з населенням по новому, то важко буде зрозуміти приватні телекомпанії, якщо на них знову повернеться редакційна політика минулого року.
— Якщо б усі українські телеканали раніше виконували абсолютно всі зобов’язання, які прописали у ліцензіях, чи була б взагалі потреба у створенні суспільного ТБ?
— Не проблема в тому, що хтось не виконує умов ліцензії. Більше того, переважна більшість каналів ці умови виконує. Але питання полягає не у тому, що канал показує недостатню кількість фільмів українською мовою, дитячих або просвітницьких програм. Це важливо, але не це — головне. Може, хтось і порушував законодавство — це вже інша проблема. Громадське мовлення є одним із базових елементів існування громадського суспільства. Це телебачення може засвідчити формальний кінець радянської та пострадянської епох у ЗМІ — тобто різних форм контролю влади чи капіталу над медіа. Суспільне мовлення повинне бути відмінним від приватних телеканалів, в першу чергу, якістю та характером своїх програм різних жанрів та задовольняти потреби різних верств суспільства. Без пережитого після 21 листопада навряд чи хтось говорив би про громадське мовлення так голосно, як зараз. Як бачимо, ця потреба мала визріти в суспільстві.
ДО РЕЧІ
Уряд України зобов’язується створити суспільне мовлення як невід’ємну складову існування громадянського суспільства. Про це йдеться в главі «Інформаційна політика» розділу «Віра» програми уряду «Назустріч людям». Крім того, повідомляє Інтерфакс-Україна, Кабінет Міністрів має намір не допустити концентрації та монополізації національних суб’єктів інформаційного простору; реалізувати програму роздержавлення засобів масової інформації та створення відповідної законодавчої бази з урахуванням дотримання прав і соціальних гарантій працівників інформаційної сфери.
Уряд планує також створити законодавчу базу в частині встановлення відповідальності за спроби здійснення протизаконного контролю, встановлення цензури в ЗМІ; сприяти впровадженню в діяльність ЗМІ принципів системи саморегулювання та прозорої редакційної політики; забезпечувати ефективний захист інтелектуальної власності та авторських прав.
Про готовність взяти участь у створенні суспільного телебачення заявила і Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення. Як повідомив Інтерфакс-Україна заступник голови Нацради Віталій Шевченко, в середу Нацрада ухвалила рішення «Про ініціативи щодо створення системи суспільного мовлення», в якому декларується ця готовність. (Щоправда, в середу ж парламентський комітет із питань свободи слова й інформації вирішив рекомендувати ВР України висловити недовіру всьому складу Національної ради. Хоча сам Віталій Шевченко має всі шанси увійти й до нового складу. — Ред.).
В. Шевченко відзначив, що в цей час існують кілька поглядів на процес створення суспільного мовлення, зокрема, на базу, на якій воно створюватиметься, та реорганізацію національних телерадіокомпаній. «У нас різні думки і ми не стараємося привести їх до спільного знаменника, оскільки всі люди з досвідом й кожен має переконання», — сказав він.
Кажучи про погляди на створення суспільного мовлення команди на чолі з відомим тележурналістом Олександром Ткаченком, В. Шевченко відзначив, що «викликає деякі побоювання поспіх». З його слів, у цей час «важливо ухвалити рішення, які зроблять безповоротним процес створення (системи суспільного мовлення. — Ред.)». «Багатьох навіть дратують наміри це питання вирішити швидко», — сказав він.
На думку В. Шевченка, проект О. Ткаченка не є закінченою концепцією, бо не передбачає однозначних рішень, а допускає кілька варіантів. «Концепція повинна чітко формулювати, що пропонується тільки так і ніяк інакше», — сказав він, висловивши разом із тим упевненість, що згодом концепцій щодо створення суспільного мовлення буде більше.
Сам В. Шевченко, з його слів, поділяє погляди групи громадських організацій «Коаліція «Суспільне мовлення». Він також повідомив, що в цей час вважає важливішим «призначення основних осіб, котрі відатимуть інформаційною сферою», ці призначення повинні відбутися протягом кількох тижнів.
