Сьогодні померла правозахисниця Світлана Кириченко
Сьогодні вранці у Києві, у 80-річному віці, відійшла у вічність Світлана Тихонівна Кириченко – активна правозахисниця, учасниця тиражування та поширення самвидаву.
Працюючи в Інституті літератури АН УРСР, Світлана Кириченко познайомилася з Іваном Світличним та Леонідом Коваленком — першими в її житті національно орієнтованими українцями, які стали її учителями на шляху переосмислення громадянських цінностей.
У роки активізації українського самвидаву (1966 — 1971) Кириченко брала участь у колективному перекладі на російську мову праці Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“, у тиражуванні та розповсюдженні українського та російського самвидаву.
Починаючи від середини 1960-х років життя Світлани Тихонівни насичене допитами, обшуками, погрозами арешту (не тільки у справі її чоловіка дисидента Юрія Бадзьо). „Вашу справу гуманна радянська влада відкладає до повноліття доньки. Сподіваємося, ви це оціните й одумаєтеся“, — не раз чула вона у кабінетах КДБ.
Однак у 1980 році Московський райнарсуд м. Києва все ж засудив Кириченко до трьох місяців виправних робіт за відмову свідчити на новому процесі проти Василя Стуса, де вона кинула суддям слова: „Я буду свідчити на тому процесі, де Василь буде сидіти на вашому місті, а ви — на лаві підсудних“.
У квітні 1983 року Світлана Тихонівна оголосила безтермінове голодування як протест проти тотального переслідувания усієї сім’ї (повідомила про це телеґрамою Ю. Андропова). На 14-й день голодування їй вручили лист від табірної адміністрації про надання чоловікові побачення (одноденне — після трьох років перерви); ректор відкликав наказ про виключення сина з інституту.
У 1993 році Світлана Кириченко перенесла важкий інсульт. Більше 20 років вона важко хворіла — і весь цей час нею опікувався її чоловік Юрій Бадзьо. Вона могла не хвилюватись: він робив для неї усе можливе й неможливе — так само, як колись, коли він поневірявся по совєцьких концтаборах, Світлана Тихонівна, що залишалась на волі, робила для нього.
І сьогодні Світлани Тихонівни Кириченко – сміливої дисидентки і правозахисниці – не стало…
Вона залишила по собі багато: виховала чудових дітей, дочекалась звільнення чоловіка з радянської неволі і рідної країни з російського полону. Написала чудову книжку спогадів про ті часи — історичний документ і людське свідчення про факти й події, і чи не головне — наочний посібник з навичок протистояння усім тим різновидам знущань, що їх випробувала на своїх кріпаках бузувірська комуністична система (С. Кириченко. Люди не зі страху. Українська сага. Спогади).
Вічна пам’ять!
