У Вінниці кримські татари ділилися спогадами про депортацію
У Вінницькій обласній науковій бібліотеці ім. Тімірязєва в рамках проекту «Клубу сімейного дозвілля та розвитку «Родинне сонцеколо» відбулася зустріч з кримськими татарами, які нині проживають на Вінниччині, у селі Новій Греблі. Голова кримськотатарської спільноти Ескендер Анафієв та духовний лідер громади, релігієзнавець Халіл Арап розповіли вінничанам про історію свого народу, звичаї та традиції, ділилися спогадами своїх родичів про депортацію і мимоволі проводили паралелі між подіями 1944 року та нинішній цькуванням кримських татар на окупованому півострові.
«Під час депортації з Криму були вивезенні понад 190 тисяч кримських татар, більшість з них до Киргизстану, Казахстану та Середньої Азії. За різними оцінками, у дорозі загинуло від 40 до 50 відсотків кримськотатарського народу, тисячі померли від голоду і недуг у погребах, підвалах і хлівах. Адже нормально житла «совєцька» влада кримським татарам не надала, кинула їх, як собак, у полі помирати. І це у той час, коли 17 тисяч кримських татар воювали у лавах радянської армії проти фашистської Німеччини. Отак московський окупант віддячив тим, хто ціною своєї крові та власного життя захистив його від ворога, – розповідає Халіл Арап. – Серед депортованих була моя мати, тоді їй було лише 5 років. Але вона добре запам’ятала ту ніч. Батька НКВС забрало ще ввечері 17 травня лише за те, що помітили як він молився в мечеті. Матері наказали збиратися на виселення, дали 15 хвилин. У родині було шестеро дітей. Моя мати була п’ятою дитиною, молодшим за нею був лише брат. Він так і не пережив дороги. Поховати його не було змоги, викинули у річку прямо з вагону під час руху…
Ви не уявляєте, що значить для кримського татарина не віддати шану покійнику, не оплакати, не поховати. Важко уявити, що переживали люди у голодному мороку, втрачаючи найрідніших і найдорожчих. Морили і вбивали навіть по приїзді. Батько розповідав, що лікарям з Бішкеку не дозволяли надавати допомогу кримським татарам – «ворогам народу». Коли його старший брат захворів на грип і звернувся по довідку, бо без неї не можна було пропускати роботу (рахували кожен трудодень), місцевий лікар зробив йому ін’єкцію. Від неї молодий хлопець помер за кілька годин. За різними підрахунками у виселенні від голоду та різних недуг померло приблизно 30% кримських татар. І коли, після смерті Сталіна, почали збирати підписи до Верховної Ради СРСР про позбавлення кримських татар статусу «спецпереселенців» і повернення їх на Батьківщину під документом підписалося близько 120 тисяч. Це фактично були всі кримські татари, яким пощастило вижити. Серед них і мої батьки».
Ескендер Анафієв переконує, що масово кримські татари почали повертатися в Крим не в часи «перебудови», як усі кажуть, а коли Україна стала незалежною. Та не довго їм сидилося жити у мирі і спокої. Зараз «нащадки сталінських прислужників» знову прагнуть знищити татарський народ і витіснити його за межі Криму. Для цього застосовують різні «звірячі» методи: залякування, викрадення і шантаж, масові і незаконні обшуки, арешти, судові переслідування та репресії за національною, релігійною або політичною ознакою – байдуже. Навіть у День депортації кримських татар, 18 травня, коли кримці вшановують пам’ять померлих пращурів, п’ятьох їхніх земляків судитимуть у Ростові-на-Дону. На правосуддя надії немає.
Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця. Фото Олесі ШУТКЕВИЧ
