Переосмислення соціального простору міста

У газеті «День» від 8 липня 2011 ми вже згадували про презентацію нового номера літературно-перекладацького часопису «Простори», редакторкою якого є Катерина Міщенко. «Вихід на вулицю» — так звучить назва випуску, в якому автори наголошують на проблемі скорочення соціального простору, тобто забудови та спотворення естетичного обличчя міста. Ця тема сьогодні, як ніколи, актуальна, адже у Київській міській адміністрації відкрили обговорення стратегії розвитку Києва до 2025 року. У КМДА заявляють, що відкриті для питань та пропозицій, які всі бажаючі можуть надіслати до 9 вересня 2011 року. Сподіваємося, що голос молодих інтелектуалів, що видають згаданий часопис також буде почутий.

Одна з основних проблем мешканців міста сьогодні — це зменшення соціального простору, що виникає внаслідок бездумної забудови міста. Саме цій проблемі присвячено останній випуск газети «Простори». «Ідеться про політичні процеси, які позбавляють простих людей можливості «існувати» в центрі міста, про неможливість проведення мистецьких практик на вулицях, про кримінальний наступ наших забудовників на обличчя старого міста» — пояснює одна з редакторів та арт-критик Наталія ЧЕРМАЛИХ. Серед конкретних прикладів редакторка називає Пейзажну алею у Києві — важливий простір для українських творців, який без згоди мистецької громади «засмітили» експериментами скульптурного «fashion», релігійний наступ на соціальний простір. «Стихійні «модерні пластикові церкви», як у Маріїнському парку, поєднують в собі святе місце і водночас кіоски — це наступ на об’єктивний простір людини. Зменшення соціального ландшафту, про який ми пишемо — це коли ти не можеш просто пройтися по центру міста, не зустрівши якісь політичні прояви того, що відбувається в нашій країні», — додає Наталія.

Активісти газети мають досвід боротьби проти забудови громадського простору. Вони брали участь у протестах за зону довкола Софіївського собору, де, як відомо, є безліч старовинних будівель, яких не зачепила війна, але яких знищує новітня забудова.

Окрім місцевостей, пов’язаних із історією та культурною спадщиною, «Простори» наголошують також на проблемі парків, дитячих майданчиків — територій, які мають належати кожному жителю міста. А якщо простір належить «обраним», то відбувається витіснення найслабших представників суспільства на його маргінеси. Вони опиняються навіть не на вулиці, а взагалі за межами соціального простору. На незахищених мешканцях вулиці, що перетворилися на нелегітимний та криміналізований елемент суспільства, автори наголошують особливо. Фотографії радикального берлінського митця Мірона Цовніра, що опубліковані в новому випуску журналу, зображають людей, від яких ми зазвичай просто відвертаємо погляд. Це так звані девіанти, серед яких, наприклад, бездомні. Переосмислення простору молоді інтелектуали вбачають у такій формулі: якщо простір належить всім, то він належить мені, якщо він належить мені, то це означає, що за нього треба боротися. І в цій боротьбі проявляється наше громадське чи соціальне «я». Простір має бути вільним і рівним, щоб будь-яка людина могла мати вільний та безкоштовний доступ до культури.

Митці на сторінках «Просторів» пропонуюсь зовсім нове явище для українців — ментальну карту. Це — альтернатива традиційному зображенню простору, тобто картографії. Це карта, що виходить за межі абстрактного простору в плануванні і повертається до відображення простору чуттєвого, єдиним мірилом якого є людське тіло. Тема ментальної карти у журналі розвивається вже давно. Ще у 2008 році журналіст «Просторів» Юрченко Михайло писав про це у статті «Черга на квартиру»: «На основі міфу про зовнішню загрозу конструюється ментальна карта мешканців міста (mental mapping), яка містифікує певні райони як осередки щастя, а інші як «no go areas». Таке зміцнення стереотипів може бути подолане через програми стабілізації, які включали б правильне міське планування та роботу з суспільною думкою». У свіжому номері про карти, що виявляються маркованою лінією в питанні забудови, пише «прогресивний географ» Тарас Федірко, а малювали їх Євгенія Бєлорусець, Олександр Володарський та Нікіта Кадан. Аналіз таких ментальних карт дозволяє спростувати панівний дискурс про державу як простір лише для політики.

Тему соціального простору газета подає в тому числі через переклади. У нових перекладах Франца Кафки та Вальтера Беньяміна, на думку авторів, найкраще проглядається інтенція вглядітися в оточуючий простір. А в новелі Інго Шульце «Берлін. Болеро» проступають сучасні контури життєвого простору. Серед перекладачів — Василь Лозинський, Олександра Григоренко, Наталія Чермалих, Неля Ваховська, Тарас Федірко та інші. Це ті молоді люди, які без стабільного фінансування, власними силами видають журнал. «Ми за ангажованого інтелектуала, який є суспільно активним» — каже Наталія Чермалих.

І хоча газету складно знайти, адже вона мало де розповсюджується через вже згадану проблему відсутності постійного фінансування, новий номер вже презентували у декількох містах України. У планах «Просторів» — відвідати ще декілька міст України, серед яких Одеса і Чернівці, а також взяти участь у форумі видавців у Львові.