Чому в Білорусі не було своєї «Солідарності»?

Днями білоруський суд міста Гродно звільнив з-під варти журналіста «Газети Виборчої», відомого блогера й керівника Спілки поляків у Білорусі Анджея Почобута, а також засудив його до трьох років позбавлення волі з можливістю відкласти виконання вироку на два роки. Відзначимо, що суд над паном Анджеєм був закритим. Основні звинувачення, що були висунуті проти Почобута, — наклеп і образи, якими він нібито кидався на адресу президента Білорусі Олександра Лукашенка в своїх публікаціях. «День» зв’язався з Анджеєм ПОЧОБУТОМ у день його звільнення і попросив розповісти про подробиці справи, про його роботу й про те, що, на його думку, чекає Білорусь у найближчому майбутньому.

— Пане Анджею, як ви оцінюєте вирок суду?

— Я дуже радий, що вийшов із в’язниці, але в той же час цей вирок несправедливий і незаконний. Я не скоїв жодного злочину й не вважаю, що обмовив президента Лукашенка, називаючи його диктатором і повідомляючи про те, що вибори в Білорусі були сфальсифіковані. Тому я збираюся оскаржити цей вирок. Мене звинуватили в тому, що я обмовив і образив президента Лукашенка. Це дві різні статті Кримінального кодексу Білорусі. Суд залишив лише наклеп, у чому мене й визнали винним, а за звинуваченням у образі — виправдали. Звинувачення стосувалися моїх публікацій у «Газеті Виборчій» і на сайті «Білоруський партизан» — популярної білоруської інтернет-сторінки. Мене звинувачували в тому, що я називав Лукашенка диктатором, що я писав про фальсифікацію виборів у Білорусі. В той же час, поки що повного письмового рішення з поясненням я не отримав, суд лише публічно оголосив мене винним і повідомив, яке буде покарання.

— Які залишилися враження від білоруської в’язниці?

— У в’язницях пострадянського простору умови дуже погані. В’язниця невелика, людей сидить багато — переповнені камери маленькі, з поганою вентиляцією. Охорона розуміла, що я не звичайний ув’язнений, вона знала, що я — журналіст і обов’язково напишу про те, що побачу. Тому мені не створювали жодних складних умов. Важко, але жити можна.

— Що, на вашу думку, зараз відбувається з Білоруссю?

— Усі 16—17 років, упродовж яких при владі перебуває Олександр Лукашенко, він будує економічний добробут Білорусі за рахунок Росії. Коли Росія зменшила об’єм дотацій у білоруську економіку, це «білоруське диво» казало довго жити. Зараз ситуація дуже складна для режиму. Якщо раніше Лукашенко, спираючись на дешеві російські енергоносії, міг забезпечити певний рівень життя населення, зараз він не може цього зробити. Навіть у в’язниці я спостерігав невдоволеність серед співробітників, ув’язнених — адже там теж є «цвіт» суспільства. Я чув, як сміються із заяв Лукашенка про те, що все буде добре. Цьому ніхто там не вірить. А найголовніше, що Лукашенко не може запропонувати виходу з цієї ситуації. Замість якоїсь програми дій ми бачимо метання з одного боку в інший.

— До чого така ситуація може призвести?

— Це нормально, якщо в країні змінюється влада. На Білорусі нікому не вдасться зупинити час. Рано чи пізно епоха Лукашенка закінчиться, настануть інші часи.

— Здається, якихось 20 років тому Польща й Білорусь перебували практично в рівних умовах. Зараз же рівень життя цих країн дуже змінився. Як ви вважаєте, з чим можна пов’язувати успіх Польщі в подоланні радянського минулого, яку роль у цьому зіграла журналістика?

— Польща й Білорусь — це абсолютно різні країни. У Польщі завжди була сильна національна самосвідомість. Комунізм там був у м’якшій формі, ніж в Білорусі. Навіть за радянських часів там була величезна опозиційна організація «Солідарність». Письменники, відомі актори та їхня позиція зіграли в Польщі велику роль. Зараз у Білорусі таку роль можуть зіграти й незалежні журналісти.

— А як білоруська еліта реагує на останні події в країні?

— У Білорусі немає єдиної еліти. Таким єдиним авторитетом, який усіх об’єднував, був відомий письменник Василь Биков. А зараз такого авторитету немає.

— Як ви вважаєте, чи адекватна реакція Заходу на те, що відбувається в Білорусі?

— Гадаю, вона адекватна. На мій погляд, одним із результатів тих дій, які були зроблені Євросоюзом (зокрема, введення санкцій), стало моє звільнення.

— У «Газеті Виборчій» ви опублікували матеріал «Чому я не хочу виїжджати з Білорусі». Ваша позиція зрозуміла. А чи усвідомлюють самі білоруси, що відбувається з їхньою країною? Вони намагаються щось змінити чи хочуть виїхати?

— Справді, велика кількість людей хоче виїхати з Білорусі. В той же час, є ті, хто бореться. На жаль, бореться завжди меншість, і лише вона в усі історичні періоди вибирала боротьбу.

— Чи дозволяють існуючі закони, що регулюють діяльність мас-медіа, сумлінно виконувати свою роботу в Білорусі?

— Вони є, але це так само, як у Сталіна була конституція — «найдемократичніша». Ці закони не діють. Влада контролює суди, народ відчуває, що сила на боці Лукашенка, але зараз немає можливості змінити ситуацію.

— Пане Анджею, які висновки ви зробили після всього, що сталося в Білорусі після президентських виборів?

— Мої погляди на життя не змінилися. Я розумів, що мене можуть заарештувати, але я не змінив своєї думки. У в’язниці до мене приходив прокурор, який сказав, що якщо я хочу вийти, то мені треба «покаятися» перед Лукашенком. Хоча щодо мене був скоєний злочин, адже мене незаконно притягнули до кримінальної відповідальності.