Жахливий формат святкування

Минулої неділі досить незвично пройшло святкування Дня незалежності Білорусі. Влада зробила все можливе, щоб не допустити на парад представників опозиції та забезпечити максимальний порядок, заборонивши навіть оплески. Річ у тім, що незадовго до свята заступник начальника мінської міліції полковник Ігор Євсєєв попередив: самовільні оплески буде розцінено як несанкціонований масовий захід із усіма наслідками, що з цього випливають. Майданчики для глядачів було оточено працівниками спецслужб у штатському, які розташувалися спиною до президента на відстані витягнутої руки один від одного. Сам же керівник білоруської держави приймав парад у формі генералісимуса разом із молодшим сином Миколкою. Хлопчик, одягнений у військову форму, також віддавав честь військам, які проходили.

Тим часом опозиція все ж таки організувала мітинг на Привокзальному майдані. Люди вийшли на вулицю і просто аплодували. Попри мирний характер заходу, на початку акції міліція застосувала сльозогінний газ. Переважну більшість затримань у жорсткій формі здійснювали люди в штатському одязі. Серед затриманих як молоді, так і літні люди. Також міліціонери затримали декілька журналістів, одному з них розбили фотокамеру. «День» звернувся до лідера білоруської Об’єднаної громадянської партії Анатолія ЛЯБЕДЬКА з проханням розповісти чи є що святкувати білорусам і до яких наслідків може призвести мовчазне протистояння опозиції та влади.

— Як суверенній незалежній країні, звичайно, є що святкувати. Але як святкувати й коли. Річ у тім, що підноситься як національне свято 3 липня. Насправді ж це одна з багатьох дат у історії Білорусі, це день визволення міста Мінська. Але уявлення Олександра Лукашенка про білоруську історію — досить скупі. Загалом, для нього історія почалася, мабуть, з дня обрання його президентом. Максимум, що ще він припускає — це Велика Вітчизняна війна. Нинішній день незалежності наклався на економічну та фінансову кризи і свідками того, як це святкувалося, стали не лише мільйони людей у Білорусі, а й міжнародне співтовариство. Формат було обрано жахливий.

По-перше, не по кишені ці літаки, танки. Це все для великої воєнізованої країни, а не для Білорусі. Тому опозиція пропонувала відмовитися від такого розмаху святкування, обмежитися норвезьким форматом, коли в національне свято виходять на вулицю маленькі діти й проходять центральною вулицею Осло. Але в нас усе було зовсім по-іншому.

— Проте, були спроби молоді по-іншому провести святкування Дня Незалежності.

— Та це вже перманентна «акція мовчазних», коли люди привертають до себе увагу тим, що вони просто аплодують, виходять до центру міста. І ось цей протест викликає шалену, негативну реакцію з боку влади. Ми бачили в день незалежності безпрецедентну кількість представників багаточисельних силових структур, які просто ганялися багатьма містами Білорусі за учасниками цієї мовчазної акції. У Мінську — із застосуванням сльозогінного газу. Зараз у ці хвилини починаються судові процеси. Їх намагаються зробити закритими. Лише в Мінську було затримано близько 200 осіб.

— Як далі може розвиватися ситуація в Білорусі з урахуванням наростання «мовчазних акцій»?

— Це може бути передвісником дуже поганого сценарію для влади. Бо літо це нетиповий час для якихось політичних акцій. Зазвичай настає повне затишшя. А тут ми бачимо липень, і ось таке спекотне літо. Можна передбачити, що сьогодні, поки що, це, дійсно, акції, в яких бере участь здебільшого молодь, активісти громадських організацій і політичних партій. Наразі мовчать ті, хто працює на державних підприємствах. Вони поїхали на дачі, і ті, хто засіяв англійський газон, тепер його зорав під білоруську картоплю. Люди готуються до важкої осені та зими, не сподіваються на державу, на цю владу, створюють самостійно подушку безпеки. Але після осені слід чекати, що розшириться коло учасників акцій такого штибу. Бо існуючі економічні проблеми лише наростають. Влада за весь цей час не запропонувала жодних ефективних заходів, як боротися з кризою. Всі зусилля, всі потуги зводяться лише до отримання зовнішніх позик, які знову ж таки йдуть на проїдання, а не на те, аби створювати нову економіку, нові робочі місця. Тому я прогнозую, що восени проблем лише побільшає, склад учасників зміниться. Цілком реально, що до них приєднаються ті, хто працює на підприємствах. І тоді силовим структурам буде вкрай важко боротися з робітниками, які виходять на вулицю.

— Чи є що запропонувати опозиції, чи знають про це прості білоруси?

— Коли в квітні я вийшов зі слідчого ізолятора, то першим, чим ми зайнялися, була підготовка та розробка програми. Бо влада взагалі ніяк не акцентувала увагу на тому, як вона вирішуватиме проблеми. У нас є антикризова програма і основне завдання, яке ми ставимо на найближчий час, — донести її до якомога більшої кількості людей у Білорусі. Є проблема, бо телебачення та радіо закриті, за винятком телеканалу Белсат, який ретранслюється з Польщі і має свою фіксовану аудиторію. Але іншої альтернативи, як іти на прохідні, як це ми зараз робимо, і давати людям інформацію про антикризову програму — немає. Я вважаю, що в нас зараз є величезний шанс справді знайти нових прибічників. Бо розчарування тим, що робить влада, доходить до 80-відсоткової позначки. Це дані останніх соціологічних опитувань, які було проведено в червні. Якщо раніше Лукашенко говорив, що, коли опозиція прийде до влади, то буде хаос, тепер виходить, що влада — це криза, це проблема. Зрозуміло, що люди проявляють набагато більше, ніж це було до кризи, інтересу до опозиції. Оскільки немає стабільності, немає впевненості, то люди шукають того, хто це може запропонувати.

— Чи немає загрози, що до осені Росія перебере під свій контроль стратегічні об’єкти Білорусі, які залишилися?

— Справді, зараз велика увага прикута до «фамільного срібла» Білорусі. Це вже недостатньо великий список тих підприємств, які можуть бути цікаві для інвесторів, серед них і російські. Тому зараз посилюється боротьба за це «фамільне срібло»: це нафтопереробка, Солегорський калійний комбінат. Але тут є конфлікт інтересів тієї правлячої верхівки, яка сама дозріла до того, щоб узяти участь у прихватизації, російським бізнесом і Кремлем. Це теж є вогнищем напруження та зіткнення. Ми бачимо, що вперше російські телеканали послідовно витримують критичну лінію щодо того, що робить Олександр Лукашенко. Вони виходять із своїх економічних інтересів. У цьому випадку це призвело до нової якісної ситуації, коли вперше Росія не є для режиму Лукашенка тилом, який дозволяє боротися на Першому білоруському фронті всередині країни проти опозиції та Другому білоруському фронті проти Заходу. А Третім фронтом став російський. У кожного фронту є своя специфіка. Це нова якісна ситуація. І Лукашенко розуміє, якщо віддати все в одні руки, тим же росіянам, то можна на певний час продовжити існуючу ситуацію, отримати якісь гроші, роздати окремим групам населення. Але Лукашенко також розуміє: щойно він втрачає економічний контроль над кращими підприємствами в Білорусі, одразу підсилює свою політичну залежність від Москви. А сьогодні для нього це не стратегічний партнер.

— А чи може Лукашенко в цій ситуації обернутися до Європи?

— Річ у тім, що за останній час білоруський Червоний будинок досить часто кидав політиків і в Європі, і в Росії, що кредит довіри — нульовий. Захід розмовлятиме з Лукашенком лише тоді, коли він поверне ситуацію до 18 грудня 2010 року, коли не було політв’язнів. Коли людей буде звільнено й вони отримають повну політичну реабілітацію, тоді, можливо, почнеться якийсь діалог, але лише за жорстким порядком денним Заходу.