З увагою — до кожного краєвиду
Нова книжка Сергія Грабаря «Метаморфози» (серія «De Profundis» видавництва «Грані-Т») повертає нас до якщо не забутого, то й не надто популярного в сучасній українській літературі жанру нарису. Нарису історично-краєзнавчого і подорожнього.
Перша і більша частина «Метаморфоз» присвячена Києву. Його історичним місцям і постатям. Наприклад, чимало тут є про Лавру та її монахів, є також нариси про архітектора Меленського. Про таку невід’ємну частину кожного великого міста, як вокзал. А також про трамвай, який в усіх цивілізованих країнах — так само неодмінний складник образу, духу, культури міста, а от у нас постійно виявляється «зайвим»: досить згадати радикальне скорочення ліній у Києві та Харкові останніми роками або повне знищення трамваю в Чернівцях за радянських часів.
Другий розділ має цілком вичерпну назву «Країни». Щоправда, Сергій Грабар описав не так і багато країн — дві. Й обидві не тільки не з «гучних» та «модних», вони ще й взірці територій із так званими замороженими конфліктами. Це Північний Кіпр та Азербайджан. Автор не лише розповідає про враження від цих країн, про їхню історію та культуру — в підтексті також недвозначно вичитується застереження і надалі берегти навіть той недосконалий мир, якого досі вдавалося втримати нашій країні. При цьому Грабар не цурається того, щоб виразно дати зрозуміти, на чиєму боці його симпатії в обох невеселих конфліктних історіях.
«Метаморфозам» не відмовиш у стильності самого тексту. Важливо і те, що автор добре вміє просто й чітко передати чималі масиви важливої та часто дуже цікавої фактичної інформації (наприклад, про храми сонцепоклонників в Азербайджані — хто в нас про це чув?). Вона, з одного боку, не розчиняється у ліричних і настроєвих моментах, а з другого — Грабар чітко й чіпко ловить і передає дух часів і місць, про які йдеться, діалоги його персонажів змістовні та характерні. Загальна лінія нарисової розповіді час від часу переривається своєрідними замальовками, ніби фантазіями чи враженнями, реконструкціями з інших епох — ці уривки менш стрункі й змістовані, аніж основна оповідь, хоча й «атмосферні». А в одному місці, там, де йдеться про Кіпр, у ролі такого ліричного відступу постає вірш, дуже ритмічний і пейзажний, тож читач може скласти собі якесь уявлення і про Грабаря-поета.
Особисто я порекомендував би читати цю книжку під час якої-небудь подорожі або перед нею. Адже «Метаморфози» надихають на пізнання, на уважне ставлення до навколишніх краєвидів. Хоча, з іншого боку, їхати кудись далеко зовсім не обов’язково. На тлі загального низького рівня культури нам є куди зростати і в сенсі обізнаності щодо найближчих територій, сусідніх вулиць, історії своїх населених пунктів. І тут Сергій Грабар теж чимось та може допомогти.
