Листи головному редактору

Що можуть зробити читачі

Шановна Ларисо Олексіївно!

Мені дуже імпонує організований у Вашій газеті форум, який Ви проводите за участю своїх найактивніших читачів. Це дає можливість дедалі ширшому колу людей самостійно розібратися в політичних перипетіях, що нав’язуються нам з усіх боків, і таким чином наблизитися до необхідної нам істини.

Я вважаю, що коло активних читачів могло б істотно розширитися за рахунок залучення до участі багатьох знакових осіб, яким є що сказати суспільству через свої інтелектуальні та творчі можливості. І зробити це могли б самі читачі. Хай кожен, хто знає таких людей, запропонує їм висвітлити свою точку зору з того чи іншого приводу на сторінках газети. Врешті-решт, це в наших спільних інтересах. Упевнений, що багато хто погодиться.

Купуючи «Бібліотеку «Дня», роблю свій внесок у нашу справу

Вельмишановна Ларисо Олексіївно! Не подумайте, що я зловживаю Вашою довірою до мене як дописувачки. Ні, це не так. Я навіть не думала, що мій лист буде надрукований у ваші газеті («Щоб «пересічні» усвідомили власну гідність» № 62-63 від 8 квітня 2011 року). Коли отримала подарунок, то не знала, що робити. Так хотілося якось допомогти, бо розумію, як непросто живеться нашій пресі. Тепер вирішила, що, купуючи бібліотеку «Дня», зроблю свій внесок у нашу загальну справу.

А цей лист написала тому, що категорично не погоджуюся з думкою згаданих у ньому авторок стосовно «Записок українського самашедшого».

Усе міркувала, як скромно виразити подяку за книгу Л. Костенко «Записки українського самашедшого», щоб зайвий раз не бути нав’язливою. Але, побачивши у «Post Поступі» портрет-ікону та прочитавши опус поетки Альбіни Позднякової «Літопис від Ліни Костенко», я пережила потрясіння.

Не про голосіння, як важко жити, пише Поетеса у своєму творі, а нагадує, як не забувати того, що відбулося за ці 20 років, і робити висновки: хто ми, чого варті та що робити? Той «лузер», за висловом Позднякової, якого зобразила Ліна Костенко, осмислено сприймає дійсність і готовий змінювати її. 2004-го, коли ми на світанку повернулися з Донецька після третього туру виборів, зайшли в палатку на Майдані. Нас напоїли чаєм після далекої дороги. Невже ті десятки тисяч людей — всі «лузери»? Я бачила, як горіли очі учасників Майдану, у їхніх посмішках, поведінці була упевненість, очі світились надією змін, які обов’язково будуть.

Але ті, кому більша частина суспільства вклала в руки владу, знеславили себе навіки, розпочавши з перших днів гризню, створивши адміністративні та урядові структури із «наближених», не враховуючи професіоналізм, патріотизм, порядність. Не розгледів і не зрозумів наш, тепер уже екс-«нетиповий» президент, що зміг би зробити за підтримки народу, що так самовіддано і щиро повірив йому.

Звичайно, я жодною мірою не можу конкурувати з літературознавцем, літературним критиком, доктором філологічних наук Вірою Агеєвою, якій роман Ліни Костенко видався «абсолютно непереконливим психологічно» (журнал «Країна», № 10 від 18.03.2011 р.). Але я маю на цей рахунок свою думку, бо відношу себе до тих, хто ніколи не перекреслить велич цієї Жінки, творчість якої залишиться навіки. Спасибі Івану Капсамуну, що таки доніс ту білу троянду і вручив Ліні Костенко («Донести троянду...», № 19-20 від 4 лютого 2011 р.).

Я переповнена почуттями вдячності моїм землякам і радості від тої зустрічі, яку мала Ліна Василівна на моїй малій батьківщині (м. Харків). Що б там хто не говорив (про Схід і Захід), а та численна аудиторія, що з такою пошаною зустріла поетесу, показує те, що «інтелектуальний проект» — у дії.

Ви нам дуже потрібні

Вельмишановна пані Ларисо!

Дозвольте висловити Вам величезну вдячність за те, що зробили свою газету рупором українства, з яким зараз важко когось рівняти — навіть ту ж «Літературну Україну» чи «Слово Просвіти». Зокрема, вразив мене правдою та конструктивізмом виступ Віктора Набруска («Аматорство національного масштабу», «День», № 85-86, 20 травня 2011 року). Ви нам дуже потрібні. Вам та редакції — здоров’я та громадянської стійкості в захисті України.

Кожен номер — це інтелектуальний вибух

Шановна пані редактор, велике спасибі за газету. Кожен номер — це маленький інтелектуальний та емоційний вибух. У душі. І взагалі...

Кожного разу стежу за накладом. Хочеться, щоб не 62 тисячі екземплярів, а 100, а потім 200, 300, 800 тисяч. Таким чином, потрібно володіти умами і забирати владу. Громадянську. Ваші виставки і фото, ваші презентації в регіонах — це супер. Але робіть масштаб, розширюйте дискусійні майданчики, залучайте все суспільство. Не лише виставки фотографій, дискусії щодо окремої думки. Гадаю, думка глибинки для вас також важлива. Оформив передплату на газету для декількох чоловік. Одним словом, зі святом. І здоров’я — дуже міцного.

Олексій ДМИТРЕНКО, редактор приватної маленької районної газети, але якої!.. Практично в кожному номері ми даємо передрук з вашої газети з нашими коментарями, поглядами, оцінкою подій тощо.