Релакс, де ти? Посміхнись мені...
Не припиняю дивуватися, насолоджуватися, слухаючи враження друзів, які повернулися з якихось подорожей, — до чого ж заряджає. Нехай віддзеркаленим світлом, але поглинаючи яскраве, гостре враження, до того ж по свіжих слідах, мимоволі і сам оновлюєшся.
Звичайно, щасливі очі лише у щасливих, але вміння хлюпнути трохи щастя в очі по ходу п’єси, не чекаючи чогось надзвичайного, теж подарунок. В одній мудрій книзі вичитала найпростіший і дієвий спосіб медитації. Порада звучала так: у самотній тиші знайти поглядом що-небудь приємне, красиве (дерево, клумба...) і посміхнутися світу, причому так щиро, аби навіть печінка усміхнулася. Давно взяла, до речі, на замітку і розповідаю всім, у кого стрес став ніби членом сім’ї.
Якщо все наше життя це бродіння (це і фізика, і хімія, і геологія), то, мабуть, пристрасть до переміщення свого тіла, а отже, і настрою, з місця на місце позитивно підсилює це вічне бродіння. Якщо все організовано, продумано, то і власникові приносить дивовижне відчуття свого щасливого тіла, а відтак і духу. З’являється і новий погляд на проблеми, допомагаючи їх вирішувати.
Подруга цього вечора зібрала друзів, аби розповісти про свою неймовірну Індію, про січневу більш ніж теплу 28-градусну воду в океані, про медитації і вегетаріанську їжу (вона, до речі, для європейців дуже гостра), а головне, про театр масла. Так вона назвала сеанси незвичайних масажів. Ми легко занурились в її розповідь і опинилися на дерев’яній, дуже широкій, як ліжко, рівній запашній дошці з довгими жолобами. Двоє дівчат масажують, перевертаючи тебе як картоплю на пательні, щоправда, ніжно, а третя в цей час поливає тебе маслом, настояним на запашних травах, — з голови до п’ят. Слизька запашна ласкава рідина обгортає, наче теплою ковдрою, руки масажисток пурхають легко і весело, і людина починає пливти в щасті. Потім з’являються маленькі мішечки з рисом. Безпосередньо перед процедурою їх занурюють у гаряче молоко і настає нова насолода — постукування з пробіжками по всьому тілу, навіть між лобом і маківкою. «Тук-тук, тук-тук» — тепер ці звуки для всіх, хто випробував такий масаж, стають ніби сигналом до розслаблення, до неможливості спазму м’язів, що буває при стресах. Приїхала вона, звичайно, оновленою, знову відкритою для своєї творчості, переконаною в тому, що коли з’явиться черговий негатив, пам’ять зітре його тепер швидше. Адже рисовий «тук-тук» став другом.
Непомітно ми прослухали ніби маленьку лекцію про те, що все більше країн інвестують у медичний туризм, у підготовку висококласних фахівців у кращих медичних школах світу. Будують комфортабельні готелі, обладнані новітніми технологіями. Як правило, це країни з високо розвиненою індустрією туризму. Така політика дозволяє пацієнтам — гостям цих країн — не лише вирішувати свої проблеми зі здоров’ям, повною мірою використовуючи всі можливості пропонованого медичного сервісу, але й одночасно відпочивати.
Ми навіть здивувалися: навіщо, наприклад, мешканцям багатих, економічно високорозвинених країн вирушати на лікування і оздоровлення до інших куточків землі і навіть на далекі континенти. Скажімо, зі США, Великої Британії, Канади. Виявляється, і там у багатьох рівень їхньої страховки не дозволяє оплатити особливо витратні операції, і вони шукають якісну послугу відповідно до свого гаманця або просто не можуть довго чекати своєї черги на допомогу.
На щастя, подруга вирушила в подорож тільки за новими враженнями, душевним спокоєм, очищенням організму і, як результат, відмінним зовнішнім виглядом. Усе це вона там отримала. У виборі адреси їй допомогла електронна версія першого каталогу INTERNATIONAL Medical Tourizm DIRECTORY 2011, друкований варіант якого із нинішнього року виходитиме регулярно. Він містить інформацію про кращі медичні та оздоровчі центри всього світу.
Та все ж такий туризм доступний далеко не кожному. Лікуватися нині дорого, тому намагатися бути здоровим доводиться цілеспрямовано і щодня. Скажімо, з власного досвіду знаю, якою дієвою є засвоєна істина — не поспішай, а то встигнеш. Погодьтеся, вона дещо приємніше звучить, ніж така ж вічна — поспішай, а то запізнишся. Хронічна гонка часто призводить до того, що людина починає метушитися, коли вже захворіє. Втім, зазвичай не зізнаючись собі у тому, що не враховувала, можливо, найголовнішого: лише у своєму житті кожен має шанс бути щасливим. У чужому — ні. І тут маловитратна, точніше, зовсім безкоштовна порада: посміхатися світу і кожному дню — найкраща профілактика.
І не варто витрачати час на людей, без яких можеш обійтися. Цього висновку дійшла з особливими труднощами. Торік люди, яким довіряла як собі і вважала друзями, забрали з кредитного союзу всі заощадження сотень людей. Мої також. Так вправно, інтелігентно, по суті, не перериваючи сну. Можна було собі дозволити піти в дикі неприємності зі здоров’ям, натяки не затрималися. Адже нині втрата грошей — мало не головна загроза життю.
Вибрала все ж посмішку. Адже світ не складається лише з підлості, розумієш чітко, якщо навчитися посміхатись навіть печиву. Нехай хтось і шпигне: мовляв, раденька, що дурненька.
Ну і що з того, зате як покращується колір обличчя...
