Розчарування «суверенною демократією»

Справжньою сенсацією останніх днів стало звернення одного з бонз основного ешелону російської влади, колишнього мера Москви Юрія Лужкова до відповідних інстанції Латвії з проханням надати йому посвідку на проживання строком на п’ять років. Схоже, колишній московський градоначальник сильно розчарувався в російській суверенній демократії і вирішив змінити її на латвійську.

Формально колишній мер Москви відповідає вимогам міграційного законодавства, згідно з яким, іноземець може розраховувати на отримання посвідки на проживання, якщо він вклав близько 200 тис. євро в один із латвійських банків. У Лужкова є нерухомість у Латвії — він володіє складськими приміщеннями в Юрмалі. Крім того, в один із латвійських банків він інвестував близько 200 тис. латів (понад 11 млн. рублів за поточним курсом).

Проте не все так просто. Колишньому меру Москви, схоже, не бачити посвідки на проживання в цій країні. Латвія не квапиться прихистити опального російського політика. Як заявила в інтерв’ю місцевому телеканалу TV3 міністр внутрішніх справ балтійської республіки Лінда Мурнієце: «Колишній мер Москви Юрій Лужков не заслуговує на посвідку на проживання через негативне ставлення до нашої країни і, найімовірніше, її не отримає. У мене як у міністра є повноваження ухвалювати такі рішення, якщо не вирішиться по-іншому. Правоохоронні органи перевіряють інформацію щодо Лужкова, і, гадаю, тих чи інших юридичних причин вистачить, аби знайти підстави і відмовити в посвідці на проживання».

В Управлінні у справах громадянства й імміграції Латвії також зауважили, що Юрію Лужкову може бути відмовлено в посвідці на проживання, якщо перевірка спецслужб виявить якісь порушення в його діях.

І навряд чи колишній мер може розраховувати на забудькуватість латвійської влади. Можна не сумніватися, що спецслужби покладуть на стіл усі цитати й звинувачення Лужкова на адресу Латвії. Йому згадають, як він порівнював цю європейську країну з Кампучією часів Пола Пота, закликав бойкотувати (і бойкотував) латвійські товари, постійно нагадував про відродження фашизму в Латвії. А ще влітку минулого року колишній мер Москви заявив, що російська мова повинна отримати статус другої державної мови в республіці.

Цікаво, чи розуміє Лужков ситуацію, в якій опинився, чи думає, що його внески в Латвії перекриють усі його недружні висловлювання. Вочевидь, Лужкову вкрай потрібний цей статус, як зазначають спостерігачі, аби безперешкодно виїжджати в країни Євросоюзу. Нині колишній градоначальник користується мультивізою. Раніше в російських і британських ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що колишній мер Москви нібито попросив британську візу. Згідно з повідомленнями в російській і британській пресі, колишній столичний градоначальник у середині жовтня особисто з’явився в посольство Великої Британії у Москві, відстояв чергу, заповнив документи і здав відбитки пальців. Нагадаємо, що колишній градоначальник був відправлений президентом Медведєвим у відставку із формулюванням «у зв’язку з утратою довіри». Після звільнення екс-мер відправив своїх дочок на навчання до Великої Британії. В інтерв’ю британській газеті Sunday Telegraph Лужков заявив, що відправив дітей до Лондона, хвилюючись за їхню безпеку на батьківщині. Навіщо ж колишньому градоначальнику потрібна посвідка на проживання саме в Латвії? Читайте в коментарях експертів «Дня».

Лілія ШЕВЦОВА, Провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Чому Лужков вибирає не Велику Британію, Францію, не Севастополь, а Латвію? У цьому є своєрідний цинізм російської політики, у тому числі демонстрований, перш за все, колишнім мером Лужковим. Чому всі, починаючи від Лужкова і всіх людей, яких можна вважати «державниками-націонал-патріотами», шукають укриття не в Севастополі, не в Україні, а Лондоні, Парижі, Вашингтоні? Чому вони там тримають свої гроші, чому вони навчають своїх дітей не в севастопольських вишах, а за кордоном? Залишимо це питання як риторичне. А друге питання: чому Лужков попросив посвідку на проживання в Латвії? — викликало в нас певне саркастичне пожвавлення. Вочевидь, є практичні резони для цього. По-перше, Латвія набагато ближче до Москви та Росії, ніж Велика Британія і будь-яка інша країна з улюблених російської еліти країн. Вочевидь, через близькість легше вести прагматичні справи, вирішувати питання, які, ймовірно, залишилися в Росії. Адже в подружжя Лужкових все ще зберігається великий бізнес, від якого вони повною мірою не звільнилася. Є, вочевидь, суто прагматичні резони для того, щоб бути не в Росії, але поблизу. Крім того, ми знаємо, що в Латвії досить активно діє російський бізнес. Що навряд чи позитивно впливає на ситуацію з верховенством закону та іншими принципами латвійської економіки. Також існує ще інший резон, що змусив Лужкова просити посвідку на проживання в Ризі, а не у Великій Британії, де її легко отримати, що й зробили Абрамович та Березовський. Я не виключаю, що в Лужкова більш стратегічне мислення. Послухавши, що говорять в Європарламенті про необхідність нарешті вжити певних заходів щодо корумпованої російської еліти, можливо, Лужков подумав, що великі європейські країни — це дуже гаряче. Можливо, це змусило його шукати притулок у спокійнішому затоні. Але перший резон — здійснювати прагматичні інтереси поблизу Росії — я б поставила як основну причину. Я б на місці латвійських структур, відповідальних за вирішення цього питання, дуже серйозно придивилася до того, що робиться і говориться щодо «справи Лужкова». Можливо, вони й не хочуть мати такої «гарячої картоплі» в себе на батьківщині. Але це може бути обумовлене різними причинами, як небажанням мати «гарячу картоплю» в руках, так і тим, що прибалтійські держави зараз встановлюють досить дружні конструктивні економічні відносини з російською владою. У будь-якому випадку, феномен Лужкова дуже цікавий і, звісно, за розвитком «справи Лужкова», за його пересуваннями світом — спроба отримати візу до Великої Британії, придбання власності в Австрії — з увагою стежитиме російська еліта. Бо Лужков — перша бонза, представник, загалом, основного ешелону російської влади, який волею долі мав залишити Росію і який опинився у досить сумнівному положенні. Тому російська еліта, спостерігаючи за Лужковим, починає думати, яка країна може прийняти російського бюрократа, чиновника й політика, якщо щось з ним станеться. Щодо України як притулку, то все-таки, напевно, для російської еліти — це досить турбулентне місце. Доля України залишається невизначеною, зокрема те, в якому напрямі вона піде. Потім економічні можливості й умови для життя в Україні не настільки сприятливі, як умови в Латвії.

Атіс КЛИМОВИЧ, латвійська газета Diena:

— Враховуючи всім відому одіозність колишнього російського мера, його різні заяви, як у нас у країні, так і в Україні, я можу з повною визначеністю говорити про офіційну думку Риги, згідно з якою, отримання Лужковим права на проживання небажане. Я вважаю, що Лужкову офіційно буде відмовлено. Як заявила міністр внутрішніх справ Латвії, яка навіть після перевірки походження грошей, вкладених Лужковим у латвійську нерухомість, швидше за все, буде прийняте негативне рішення щодо прохання про надання посвідки на проживання. Особисто я вважаю, що екс-меру потрібно відмовити в проханні, враховуючи його заяви про сепаратизм. Хоча Лужков на пенсії, він не може позбутися політичного минулого і є політичною фігурою. Щодо інтересу Лужкова до власності в Латвії? Багато росіян купують квартири в Юрмалі і в цьому нічого особливого не немає. Але це справді, якою мірою показує зацікавленість Росії змінити напрямки руху після відновлення незалежності. І це питання — намір Лужкова придбати власність у Латвії — потрібно розглядати в політичному контексті, а не в суто особистому.

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім.Шевченка:

— На мою думку, це політичні питання, які змусили Лужкова шукати виду на проживання в Латвії. Він може собі дозволити за гроші, які в нього залишилися, жити не лише в країнах Балтії, а й у Швейцарії. Скоріше за все, це питання контролю за певними ресурсами. Мені більше видається, що це питання матеріальних ресурсів, які можуть бути задіяні в майбутніх виборах 2012 року. Саме в цьому ресурсному аспекті Лужков, очевидно, складає певний виклик чи навіть загрозу на нових президентських виборах, перш за все, для теперішнього президента Медведєва. Але я не думаю, що Лужков противник державницької ідеології, яка існує в Росії. Тому я б сказав, що ця розбіка стосується саме контролю за колосальним ресурсами і фінансами, які сконцентровані в Москві й які можуть бути використані в цій президентській кампанії. Звісно, Лужков міг би попросити пристанища в Україні, й Кримська Верховна Рада ініціювала б багато листів і заяв, щоб його запросити. Але чому він не захотів отримати посвідку на проживання в Україні, яку він безкінечно обливав брудом? Можливо, це пов’язано з тим, що Янукович більше зважає на Медведєва, ніж на Лужкова і Путіна. Але я не думаю, що тепер наша влада не дала б йому посвідки на проживання, виходячи з його українофобських поглядів і дій, які він докладав, щоб дискредитувати Україну як суверенну незалежну державу. Очевидно, Лужков зважав при цьому на величезну залежність теперішньої української влади від Кремля.