Обід із піснею

Талановиті люди талановиті в усьому. Це я про вокальну формацію «Піккардійська терція». Бо у виконанні її учасників можна почути не тільки різноманітну музику — як мовиться, від Баха до Оффенбаха. Майже всі піккардійці — вправні кухарі.

У попередніх числах «Дня» про вміння куховарити ми говорили з тенором-універсалом Ярославом Нудиком. Нинішній гість колонки «Субота. Що готуємо?» — його колега Андрій Капраль, який без жодної сором’язливості розповів, що готує для сім’ї щодень.

Чесно зізнаюся: страв, приготовлених Андрієм, наразі, на жаль, не куштувала. Зазначу лишень, що у нашій кулінарній бесіді ми з ним говорили на рівних, що мене, ой як небайдужу до кухні, приємно вразило й остаточно переконало: людина розуміється на кулінарії. Ще й як розуміється!

— У моєму житті сьогодні є багато речей, які я, якщо чесно, і не планував, — почав розповідь Андрій. — Звичайно, хотів бути артистом, але не знав, що так буде. Так само і з кухнею... Я завжди любив їсти. Просто дивився, як мама готує. Коли вона варила борщ, деколи питав: «Що і коли ти до нього додаєш?». А потім уже не перепитував — сам відчував, як і що треба робити.

— Яку першу страву приготував самостійно? Пам’ятаєш?

— Це, напевно, і стравою не можна назвати. Про чоловіків часом кажуть, що, крім яєчні, вони нічого приготувати не можуть. Так от, найперша моя страва — це яєчня. Приготував тоді, коли батьки вже допустили мене до плити. Потім варив картоплю. А перший суп зварив, коли мав, напевно, років п’ятнадцять. Готувати з м’яса почав пізніше. До речі, раніше м’ясо тільки купував, а розділяти навчився тільки рік тому. Якщо, припустимо, беру свинячу чвертку, то вже можу розділити на полядвицю, шинку, яблучко, ребра, сало. Перший раз дуже мучився з тим, крутив на столі... Треба мати дуже гострі ножі, щоби правильно розділити. Можу сам солити сало.

Словом, кухню так люблю, що навіть жінку туди не допускаю. Майже все готую сам. Але ніколи не печу.

— Чому?

— При замішуванні тіста треба використовувати купу інгредієнтів, які порохом літають по кухні. Тому така робота мене не дуже приваблює, хоча люблю з’їсти солодкого.

— Що з першого готуєш?

— Все — овочевий суп, бульйон, борщ, зелений і червоний, буряк, який або попередньо відварюю, або підтушую — залежно від часу і бажання. Можу давати оцет, а можу не давати. Можу давати болгарський перець, можу не давати. Хочу навчитися варити борщ, який роблять на Різдво — кисленький, з вушками.

— Яка найулюбленіша страва?

— Навіть і не знаю. Чесно кажучи, дуже люблю м’ясо. Мені подобається все м’ясне — ребра, полядвиця. Можу посмажити відбивні, наприклад курячі. Люблю злегка підсмажену печінку, навіть трохи з кров’ю. І щоб було багато в’яленої цибулі. Печінку можна смажити в борошні, можна — у клярі. Люблю картоплю. Люблю хліб. Маємо хлібопічку і часто самі випікаємо хліб. Рецепту по стравах жодного, на жаль, дати не можу, бо все готую «на око». Коли б мене запитали, скільки часу запікаю м’ясо, теж не відповів би. Готовність м’яса відчуваю по запаху. До речі, приправи використовую без підсилювачів смаку.

Що б дуже хотів з’їсти, то це перлову зупу, яку варила бабця. Мама моя її так зробити не може — каже, готую так само, як бабця, але страва не та...

— Доньки замовляють тобі щось?

— Вони зранку люблять запечені у духовці канапочки — на шматочку батона, з маслом і з голландським сиром.

— Де надибуєш рецепти для куховарства?

— Зазвичай по знайомих. Мені поталанило: маю сусідів, які знають кухню різних країн. Наприклад, в одних скуштував традиційні казахські манти. Теж хочу зробити. Але для їхнього приготування потрібна спеціальна пароварка.

— Якби до тебе зателефонували друзі і сказали, що через півтори години прийдуть у гості, як би накрив стіл?

— Напевно, приготував би м’ясо. Щоправда, півтори години — трошки замало. Можна приготувати салати. Наприклад, такий: селера, порей, біла редька, яблука та олія. Якщо не додавати яблука — додати сметани і підсолити. Тоді салат інакший. Дуже люблю ще один салат — щоправда, це не мій винахід, а куми. До маринованої квасолі додати подрібненої на тертці, в’яленої на олії моркви, підсмаженої кружальцями цибулі, майонезу і готових, з пачки, сухариків.

— Маєш коронну страву?

— Ні! Так само, як не можу однаково заспівати одну й ту саму пісню. Все залежить від настрою. Сьогодні хочу зробити якусь конкретну страву, а от завтра — ні. Хоча... Останнім часом у мене досить непогано виходить шашлик. Для м’яса важливо, щоби його добре пром’яли, і тоді не має значення, чим заливати — мінералкою, щоби швидко приготувалося, майонезом чи просто засипати нарізкою з цибулі і зелені. М’ясо треба хвилин двадцять проминати, тоді воно дуже добре печеться.

— Нотуєш рецепти?

— Ні. Якби я хотів видати кулінарну книжку, то, напевно, збирав би рецепти... Хоча є ідея відкрити колись ресторан. Мені це цікаво. Зробив би ресторан з традиційною українською кухнею, де би готували і за моїми рецептами... Чи запросив би кухаря, котрий би готував ексклюзивні страви — за його власними смаками, уподобаннями...

— Із закордонних гастролей привозиш рецепти?

— Ні. Люблю українську кухню. Мені наше смачніше.