Чотири дні до часу «Ч»

До виборів в органи місцевої влади України залишаються лічені дні. І чим ближче 31 жовтня, тим більше заголовки новин нагадують повідомлення з фронтів. «Партія Литвина вимагає зупинити терор проти кандидатів», «Фронт змін» заявляє про побиття агітатора у Дніпропетровську». «Мер Львова подав скаргу на абсолютне беззаконня виборчкому», «Турчинову не вистачає епітетів, щоб описати ситуацію з виборами», «У Харкові знайшли 11 тисяч «лівих» бюлетенів».

А ось головна новина вчорашнього дня: вже в Івано-Франківську члени ТВК виявили 111 тисяч (!) фальшивих виборчих бюлетенів.

Тим часом українська опозиція все більше нагадує горезвісну мітлу, лозини з якої стирчать у різні боки. Втім, певний рух до взаємодії усе-таки простежується. Вісім партій домовилися разом протестувати проти фальсифікації виборів, створивши комітет «Стоп фальсифікації!»

Ініціатором створення комітету став В’ячеслав Кириленко.

До речі, для партії «За Україну!» ці вибори дебютні. В’ячеслава Анатолійовича ми «спіймали» між Сумами, Полтавою та Львовом.

— Пане В’ячеславе, Юлія Тимошенко багато разів заявляла, що може не визнати результатів цих виборів. Як ви до цього ставитеся?

— Тенденції тривожні, бо знімаються кандидати, знімаються цілі списки з виборів. Можливості опозиції в комісіях дуже й дуже обмежені. І тенденція ця продовжує наростати. Тому будемо, звичайно, дивитися, чи схаменеться влада чи ні. Якщо будуть фронтальні фальсифікації, якщо вони будуть зафіксовані, то, звичайно, такі вибори не будуть легітимними.

— Завтра, 28 жовтня, до України почнуть приїжджати міжнародні спостерігачі. На цих виборах їх буде обмаль — менше 50. Напевно, вони сидітимуть у готелях, спілкуватимуться з депутатами і може, охоплять декілька дільниць неподалік від Києва. Виходить, світу ці вибори нецікаві?

— Я думаю, що чим менше, особливо зараз, Європа цікавитиметься Україною, тим гірше буде для самої Європи. А щодо європейських спостерігачів, то по-перше, ми не повинні покладатися на зовнішніх спостерігачів, а маємо забезпечити контроль над виборами самостійно і, до речі, саме на це скерована моя ініціатива щодо створення Комітету захисту голосів виборців «Стоп-фальсифікація». Ми тільки самі можемо захистити голоси виборців, безвідносно до того, за кого ці виборці проголосували. А по-друге, ті європейські спостерігачі, які прибудуть, мають відвідати не парадні дільниці, на які скерує влада, а ті дільниці, де, очевидно, готуються фальсифікації — в райцентрах, селах, глибинці... І тоді їхня участь буде дієвою.

— Одним із симптоматичних моментів цих виборів є зникнення з рейтингів колись впливової й потужної «Нашої України». Тільки залишився якийсь невеличкий відсоток на Західній Україні.

— Я давно вже не належу до партії «Наша Україна». Я належу до партії «За Україну», тому все, що стосується колег із «Нашої України», то їхнє внутрішнє питання. Але, на мою думку, старі партії не можуть дати відповіді на нові виклики, тому що вони все ще продовжують жити минулим і продовжують жити своїми внутрішніми чварами. А треба давати єдиний рецепт на виклики нового часу. Адже теперішній антиукраїнський реванш набагато сильніший, ніж всі подібні явища до того. І несе в собі загроз набагато більше, ніж будь-які попередні ускладнення минулих 19 років незалежності.

— Як свідчить соціологія, поки що головний конкурент Тимошенко на Західній Україні — це ультраправий Тягнибок. Навіть деякі експерти називають ці вибори «зоряним часом Тягнибока». Чому так відбувається, як ви вважаєте?

— Тільки результати виборів можуть показати, чий рейтинг збільшується, а чий рейтинг зменшується. Але думаю, що в будь якому випадку треба творити єдиний патріотичний фронт, який стане можливим у тому числі й за результатами виборів. Бо для багатьох патріотичних сил стане очевидним те, що протидіяти такій антиукраїнській навалі можна тільки гуртом.

— Іноді здається, що наша опозиція взагалі не спроможна взаємодіяти. Нещодавно Юрій Луценко народив «блискучу» ідею, щоб перший президент Кравчук очолив об’єднавчий процес в опозиції. Невже молоді, здорові, красиві не можуть самі об’єднатися? А для цього потрібен дядька похилого віку? І чи взагалі треба цю опозицію об’єднувати?

— Опозицію треба об’єднувати під конкретні справи. Я до речі не прихильник трагізувати стан справ в опозиції. Наприклад, щодо питання української мови, її захисту опозиція єдина. Спільно проводить заходи, мітинги, конференції. Підписує спільні звернення по всій Україні: і в центрі, і в областях. Це по-перше.

По-друге, думаю, що опозиція буде максимально єдина в питаннях протидії фальсифікаціям. На установче засідання комітету «Стоп фальсифікаціям» прибули представники, приміром, і з «За Україну», і з «Батьківщини», і з УНП й інших партій, які донедавна були важко сумісні. Тому, думаю, на справжні загрози буде відповідь справжнього єднання.

ЦЕ БУДЕ БЕРЕЗЕНЬ 2011 РОКУ

— Зараз ніхто напевно не може сказати, коли будуть парламентські вибори. За Конституцію 1996 року Центрвиборчком вже у листопаді має розпочати підготовку до виборчого процесу. На вашу думку, коли будуть вибори і за якою Конституцією?

— У влади є тепер декілька варіантів Конституції, якими вона дуже вдало маніпулює. Принаймні в частині термінів повноважень парламенту і місцевих рад. Але на мою думку, влада готує якнайшвидші вибори, і це, мабуть, буде березень 2011 року. А на місцевих виборах іде апробація виборчих маніпуляцій.

— Чи правильно я вас зрозуміла, що влада хоче вибори в 2011 році? Бо регіонали й урядовці декларують зовсім інше. До того же десь тиждень тому Верховна Рада повторно звернулася до Конституційного Суду із проханням дозволити парламентські вибори в жовтні 2012 року.

— Так. Я думаю, що насправді мова йде про 2011 рік, хоча позірно пропонується голосувати за ті зміни до Конституції, які забезпечать вибори в жовтні 2012 року. Але думаю, що це лише димова завіса. Таке мало місце і щодо призначення теперішніх місцевих виборів. Але в результаті всіх роздумів Партія регіонів ухвалила те рішення щодо дати місцевих виборів, яке їй вигідне. Думаю, те саме буде і щодо парламентських виборів. Їм чим швидше закріпити цю владу, тим краще. Дивлячись на те, як розвивається політичний процес і як падає підтримка влади і політики Президента Януковича, вибори до парламенту можуть бути призначені на березень 2011 року, щоби не доводити до ще більшого падіння рейтингу.

— Коли в березні цього року було сформовано Кабмін, ви почали активно виступати за відставку міністра освіти Табачника. Але Табачник і донині міністр. Натомість звільнили гуманітарного віце-прем’єра Семиноженка, чим тільки посилили позиції міністра освіти. Виходить, ваші протести не такі вже ефективні? І як ви вважаєте, чому Янукович незважаючи на всі ці хвилі не звільняє Табачника?

— Очевидно, він хоче щоб його рейтинг знижувався дедалі нижче, бо кожен день перебування Табачника на посаді міністра освіти б’є не тільки по українській освіті, по українській ідентичності ( що для мене найважливіше), а й, що для мене зовсім неважливо, по рейтингу його роботодавця, Президента України. Бо після внесення змін до Конституції Віктор Янукович несе повну відповідальність за діяльність міністра Табачника. Раніше кивали на парламент, у якому немає голосів для його звільнення. Демонстрували якісь розбіжності в таборі Партії регіонів. Тепер це немає ніякого значення — є Президент Янукович, папір, ручка й антиукраїнська політика Табачника. Ми власне тому і апелюємо вже не до парламенту, а акції партії «За Україну!» відбуваються біля адміністрації Президента. Це далеко не остання наша акція. Ми їх будемо проводити доти, доки не доб’ємося звільнення Табачника.

— А вам не здається, що все набагато простіше. Януковича «гуманітарний блок» просто не цікавить. Вони вирішують свої справи, а освіта, культура ...Це так — дрібниці.

— В будь-якому випадку він — Президент України й має відповідати за гуманітарну політику в тому числі. Тому навіть якщо його персонально це не цікавить, це входить у коло його посадових обов’язків як Президента України. До того ж виборці не будуть запитувати, цікавить це Януковича, чи ні? Вони будуть давати оцінку.

ВЛАДА ПРАВИТЬ ІЗ ГОЛОВОЮ, ПОВЕРНУТОЮ НАЗАД

— Ви вже призвичаїлися до нових реалій, що ми вже де-юре живемо в президентській республіці. Що всі рішення приймаються на одній вулиці, в одному кабінеті... А парламент тепер виконує скоріше декоративну функцію?

— Знаєте, з моменту створення коаліції тушок (на мою думку, антиконституційної коаліції), де-факто такий стан речей встановився вже тоді. На вулиці Банковій Президентом ухвалювалися всі рішення, обов’язкові для виконання, як парламентом, так і урядом. Де-факто ця ситуація існує з березня 2010 року, а зараз вона ще закріплена де-юре. І тепер ніхто, навіть із середини правлячої коаліції, не має формально юридичних механізмів для істотних протестів. Тому, звичайно, роль парламенту зменшується, можливості опозиції в парламенті теж зменшуються. Значить, позапарламентська активність має стати головною домінантою в діяльності опозиційного середовища.

— Складається враження, що ми йдемо російським шляхом.

— Влада іде по російському шляху. Я би навіть сказав, кремлівським шляхом. Країна цьому чинить опір. Хтось чинить інтелектуальний опір, а хтось уже рішуче протестує на вулицях. Але задоволення в країні від перших місяців нової-старої влади немає. Коли це стане очевидним для Януковича і його команди — це питання. Але думаю, такі моменти неминуче настануть.

— А вам не здається, що в деяких питаннях Росія вже попереду нас? Скажімо, новопризначений голова Ради по правах людини Михайло Федотов назвав своєю першочерговою задачею десталінізацію суспільної свідомості, а в нас встановлюють у Запоріжжі пам’ятник Сталіну. Комуніст очолив Інститут національної пам’яті...

— Це означає, що влада править із головою, повернутою назад. Тому що уявити Сталіна в Запоріжжі ще рік тому було дуже важко. Це правда. З іншого боку, ця влада мавпує Кремль. Вона повторює все, що там вже давним-давно зроблено, й між іншим не принесло позитиву. Немає власних рецептів, і це вселяє тривогу. Тому що Президент за будь-яких політичних поглядів має діяти як Президент незалежної суверенної країни. А не як намісник, чи лідер одного з федеральних округів Російської Федерації. Така політика Лукашенка вже призвела до плачевних результатів для самого Лукашенка, який тепер отримує невтішну правду про себе з усіх федеральних телеканалів Росії. Думаю, той вектор, який був обраний Януковичем і командою, призведе до такого самого стану речей.

— А можливо, в тому, що вся влада сконцентрована в одних руках, може бути й певний плюс для опозиції? Піднялися ціни — відповідає Янукович, погані дороги — відповідає Янукович, десь провалився люк — відповідає Янукович. Можливо, опозиції так легше працювати?

— Може, для опозиції так і простіше. Але думаю, для демократії й європейського вектора України — це гірше. З іншого боку, якщо виходити з якихось простих рішень, то зрозуміло, в якому місті сходяться, локалізуються всі протести. І де сидиь той, хто у всьому винний. Тепер це зрозуміло, бо у нас тепер по суті суперпрезидентська республіка.

— Втім погодьтеся, що політреформа-2004 була далеко не досконалою. Згадайте, який був хаос, коли Президентом був Ющенко, а прем’єром Тимошенко. Навіть з опозиційного стану лунають думки, що для України президентська форма правління — це не найгірший варіант. Так, скажімо, простіше робити реформи. Заощаджується час.

— Річ у тім, що не видно економічних реформ. Видно, антиукраїнський наступ і концентрацію владних повноважень. Для чого перше — зрозуміло, бо російських націоналістів у владі зараз багато як ніколи. Для чого концентрація владних повноважень — залишається відкритим питанням. Може, це просто самодостатній процес для Президента Януковича. Бо ці недолугі кроки в економіці, які пропонуються, не витримують жодної критики. Весь малий бізнес — на вулиці. Він протестує. Податковий кодекс став просто анекдотом. Нова редакція бюджетного кодексу не згадується. Дерегуляція відбувається подекуди і спорадично. Тобто на фронті економічних реформ — повна поразка. Тому припускати, що ці повноваження потрібні Януковичу для економічних реформ, можна, але практика не дає цьому підтвердження. Ми можемо окремо дискутувати по суті форми державного правління, але будь-які повноваження потрібні для того, щоби діяти в інтересах людей. Ні з меншими, ні з більшими повноваженнями Янукович такого наміру не продемонстрував.

П’ЯТИ РОКІВ МАЛО, ЩОБ ПОВЕРНУТИ НАЦІОНАЛЬНУ ПАМ’ЯТЬ УСЬОМУ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ

— Ви дуже часто використовуєте епітет «патріотичний». Патріотичні сили, патріотичний виборець. А який тоді виборець сходу й півдня, який голосує за Януковича? Бо вони теж себе вважають патріотами.

— Патріотизм притаманий всьому українському народу, по всій території нашої великої неосяжної Вітчизни. Але кожен вкладає свій зміст в це поняття. Це правда. І тому тут рецепт один — демократія й поширення історичної правди.

— Але ж, здавалося би, за часів Ющенка було стільки історичної правди! Цілі вагони. І про Голодомор, і про УПА. І що? В деяких регіонах це мало зворотній ефект. Повне несприйняття. Ви згадайте, як сприймали дублювання фільмів українською мовою — як наругу над собою. Хоча думаю, всі, хто ходить у кінотеатри або дивиться «Доктора Хауса» на СТБ, можуть підтвердити, що наш дубляж дуже якісний. І подекуди кращий за російський. Але й досі час від часу із владних кабінетів лунають думки про скасування українського дубляжу.

— Думки лунають. Більше того, закон Єфремова-Симоненка про мови скасовує все, що стосується української мови. І дублювання в тому числі. Але, до речі, рішення ініційоване мною на початку 2006 року, мало таку добру українську енергетику, що потім хто тільки не хотів його скасувати, так зробити цього й не зміг. І люди йшли і йшли в кінотеатри. Зараз політика влади протилежна. Я не думаю, що це правильний крок, не тільки з гуманітарної, а й з економічної точки зору.

А з приводу УПА, Голодомору та інших питань, то, по-перше, українців уже винищували сотнями років. Забороняли мову, забороняли все, що питомо наше. П’яти років мало, щоб повернути національну пам’ять усьому українському народу. У нас велика країна. Від Ужгорода до Луганщини — величезні відстані. В Європі таких відстаней нема. І всі люди різні. Тому просто потрібно більше часу.

— Ви мабуть читали скандальне інтерв’ю видатного українського письменника Юрія Андруховича, де він говорить, що не треба вже так носитися з цією цілісністю і робити з неї священну корову. Ампутація краще за гниття всього організму. І було б зовсім непогано, якби Крим і дві східні області відійшли до Росії. Цим регіонам треба дати можливість самовизначитися. Тоді була б по-справжньому єдина політична нація. І патріотичні сили завжди мали б 70 відсотків. Як вам таке?

— Обов’язково поставте це в інтерв’ю. Я категорично проти! Категорично проти будь-яких проявів будь-якого сепаратизму. На Донбасі, в Криму, в Севастополі, русинського в Закарпатті тощо!

У нас єдина, велика, незалежна Україна. Треба бути просто справжнім патріотом, щоб бути на чолі України. Не політиканом, а політиком. І забезпечувати не тільки її єдність, а й розвиток.

— Ви зараз багато їздите по регіонах. У вас немає відчуття, що у людей політична апатія?

— На жаль, навіть велика... Політична депресія має місце і у людей, і у багатьох політиків.

— Чи надовго це? Здається, людей більше цікавить ціна на гречку, ніж згортання свобод.

— Ціна на гречку, на цукор завжди цікавила більше. Бо це життя. Це звичайне, щоденне життя. А з приводу захисту свобод, чи своїх політичних поглядів, то мені здається, що багато людей не вірять, що це може бути враз заборонено. Вони дивляться телебачення, слухають знайомих, відчувають по собі. Отримають вказівки: ти в той список ходи, а в той не ходи. Тут говори тихіше. Але все одно не вірять, що це надовго і назавжди. Ще декілька кроків влади обов’язково призведуть до того, що це заціпеніння пройде. У випадку продовження такого курсу будуть протести. Питання, коли вони будуть — відкрите.

Був великий протест 1990 року. Революція на граніті, співорганізатором якої я був. Були радикальні протести проти Кучми. Всі ці протести вилилися в помаранчеву революцію.

Зараз є певний етап. Плюс українці — терплячий народ, що вже стало як кліше. Але я думаю, що після цих демократичних подій, які мали місце п’ять років тому, українці стали менш терплячими. І я не прихильник того, щоби влада випробовувала терпіння українського народу.