Не можна недооцінювати небезпеку комунізму

Хоч би звідки ти приїхав у Горлівку, тебе зустрічає Ленін. Із московського напрямку тебе зустрічає Ленін на вокзалі в Нікітівці, на площах у Нікітівському й Калиненському районах.Якщо їдеш зі сходу, тебе зустрічає шахта Карла Маркса й Леніна неподалік від заводу «Стирол». Якщо приїжджаєш із заходу, там тебе зустрічає шахта ім. Леніна й пам’ятники Леніну. Зїжджаєш із півдня — те саме — леніни в селищі Пантелеймонівка.

На центральних площах міста — Перемоги і Леніна стоять величезні гранітні пам’ятники Леніну. Щоб зайти до виконкому міськради, треба пройти біля ніг Леніна.

Великий філософ і мислитель Китаю Конфуцій ще в 551—479 рр. до н. е. зазначив, що світом правлять не слова і закони, а знаки й символи. Гранітний Ленін займає не лише місце під собою, а весь простір площі, заражаючи марксистсько-ленінським духом усе навколо на сьогодні, на завтра, допоки він стоятиме.

Утім, на цьому місці мають бути знаки й символи України — Державний прапор і тризуб (герб). У нас, у Горлівці, працюють «на всю котушку» міськкоми, райкоми, селищні КПУ. На школах, різних навчальних закладах, банках, кінотеатрах та будівлях інших громадських організацій немає прапорів і герба (тризуба). Назви вулиць і районів не перейменовуються. Народ у Донецьку живе в Будьонівських, Калінінських, Кіровських, Ленінських, Ворошиловських районах. Центр — проспект Леніна. В якійсь газеті було написано, що в Полтавській області — аж 256(!) пам’ятників Леніну.

Останнім часом у виступах комуністів у Раді й у газетах («Робітнича газета») посилилося політичне хамство та хуліганство стосовно Віктора Ющенка. Чому Ющенко так не подобається комуністам? Бо, крім того, що Ющенко був президентом зі своїми обов’язками, він ще вів планомірну облогу твердині під назвою «Радянська Україна» та КПУ. Фактично Ющенко будував і підтримував церкву УПЦ. В Україні має бути своя помісна церква, яка прославляла б своїх національних героїв минулого й сьогодення.

Вважаю, що тільки відданий і безкомпромісний націоналізм може й повинен урятувати народ України. А справжній націоналізм неможливий без своєї релігії, без зв’язку зі своїми рідними богами України.

У ніч на 12 березня 1918 року уряд і Центральний Комітет Комуністичної партії на чолі з В.І. Леніним переїхали до Москви. За пропозицією Леніна для придушення буржуазії, контрреволюційного офіцерства та юнкерів сюди ж було спрямовано кілька груп і загонів революційних балтійських моряків. Із колишніх військовополонених угорців, німців, чехів, поляків та інших утворили Латиську дивізію. До вересня 1918 року в лавах Червоної армії вже налічувалося 550 тис. бійців та командирів. У виконання рішення Компартії до кінця 1920 р. у лавах армії вже налічувалося 5,5 млн. чоловік.

Накачавши робітників ненавистю до куркулів, Ленін створив продовольчі загони робітників та кинув їх на селян. І почалася різанина між російськими робітниками й російськими селянами. Було розстріляно всю сім’ю царя, розгромлено церкви. У січні 1918 р. було прийнято декрет Раднаркому «Про відокремлення церкви від держави». Здійснювати декрет заходилися комуністи-безбожники. Вони нещадно нищили все, що було пов’язано з православною церквою й вірою: монастирі, храми, пам’ятники, священнослужителів. Важко сказати, скільки було розстріляно, зарубано шаблями, закатовано у в’язницях митрополитів, архієпископів, священиків. Лише з 1918-го до 1922 р. за судом було розстріляно 2691 церковнослужителя, 1962 ченці, 3447 черниць та послушниць. А скільки без суду й слідства? Щонайменше — 15 000 духовних осіб.

У ті ж самі роки було ліквідовано близько 700 монастирів. Частину їх пристосували під в’язниці, табори для утримання ув’язнених.

6 березня 1922 року Ленін дізнався про подію в Шуї, коли натовп парафіян не дозволив комуністам розграбувати православний храм. Тому Ленін 19 березня продиктував секретареві М. Володичевій телефоном листа до Політбюро:

«Совершенно секретно. Требование ни в коем случае копии не снимать, а каждому члену Политбюро сделать пометки на самом документе.

Ленин.

Нам во что бы то ни стало необходимо провести изъятие церковных ценностей самым решительным и быстрым образом, чем мы сможем обеспечить для себя фонд в несколько сотен миллионов рублей...

Именно сейчас дать решительнейший и окончательный бой черносотенному духовенству.

Чем больше представителей духовенства и реакционной буржуазии нам расстрелять по данному поводу, тем лучше».

Мороз поза шкіру проймає, якщо згадати історію одного з підмосковних монастирів. Коли в підмосковний жіночий монастир увірвався загін червоноармійців, напевно, все зло цього світу переступило поріг чернечих келій. Товариші гуляли кілька днів. Пили, курили, волали паскудних пісень, ѓвалтували в замкнених келіях черниць. За кілька днів червоноармійці стомилися від такого «бою». Тоді вони привезли на возі паровозну топку й почали урочисті проводи святих на небеса: черниць розстрілювали, рубали на шматки й спалювали в топці.

І тоді народ побачив, що ті, хто був ніким, так і залишився ніким.

У перші роки радянської влади молодь виховувалася під враженням фільмів «Олександр Невський», «Мінін і Пожарський», особливо «Чапаєв», коли точилася страшна Громадянська війна — рубалася Біла гвардія проти Червоної. Рубалися батько із сином, а син з батьком, гинули мільйони. Ленін кидав молодих червоноармійців на цю бойню тому, що вважав Колчака, Денікіна, Махна, Петлюру, Мазепу ворогами народу.

Гадаю, ніколи не можна недооцінювати небезпеку комунізму. Ця небезпека постійна, бо в основі комуністичної свідомості лежить заздрість, звичайна заздрість до працездатного, талановитого і красивого. Тому соціальна база для комуністичних переворотів існує в будь-якій країні й у будь-які часи.

І в Україні комунізм не помер зовсім. На площах її міст стоять пам’ятники Леніну та його банді. Якщо українці ходять повз пам’ятники Леніну й не обурені цим, то вони не мають національної самоповаги. І після цього вони скаржаться, що їм погано живеться. Та ніколи в Україні не буде кращого життя, доки стоятимуть ці пам’ятники. Ніколи!