Територія класики
Роздуми, навіяні «Київ Музик Фестом 2010»
Завершився XXI Міжнародний фестиваль академічної музики. Традиційно «Київ Музик Фест» проводить Національна спілка композиторів України. Прагнучи відповідати своєму статусу найрепрезентативнішого форуму сучасної музичної культури України й світу, «Київ Музик Фест» щороку намагається представити максимальне число авторів і музичних творів. Утім, цьогорічна програма вражає еклектичністю. Стилі, естетики, школи, епохи, ідеології, покоління — все це переплелося не лише в рамках форуму, але й подекуди в межах окремого концерту.
Власне, саме за еклектичність, відсутність свідомого тематичного стержня в концертних програмах «Київ Музик Фест» критикують упродовж останніх років із десяти (зі всіх двадцяти з лишком, відколи існує фестиваль). Критика болісно сприймається організаторами. Позицію оргкомітету можна зрозуміти: іманентна концепція фестивалю — композиторська. Це означає, що все (чи майже все), що пишуть сучасні композитори, у першу чергу члени спілки, має прозвучати на форумі. Відвертих графоманів тут не виконують, але й не всі твори відомих авторів є однаково досконалими, а нерідко це й зовсім слабкі опуси. Поза тим, принцип сусідства (сумісництва/несумісництва) різних авторів і різних музик у програмах ніким не відслідковується. Такий підхід, хоч і репрезентує панораму сучасного музичного процесу «як він є», водночас дає ефект «братських могил».
Але чому б не спробувати поглянути на композиторську діяльність як певним чином організований, «розумний», а не стихійний процес, що міг би бути частиною фестивальної стратегії? Через систему планових замовлень автори, потенційні учасники фестивалю, могли б дістати наперед визначені тему, жанр, склад виконавців тощо, тим більше, що композитори все одно пишуть чи стараються написати до чергового фестивалю новий твір, аби представити прем’єру. Результатом такої практики було б стильове багатоголосся, як і повинно бути, але разом з тим — тематична цілісність фестивалю як мистецької події. Відтак можна було б говорити про фестиваль не як про низку нічим не пов’язаних між собою творів різних авторів, а як про певний текст, цілеспрямовану художню інформацію.
Наразі ж серед близько 30-ти фестивальних концертів, судячи з програми, небагато таких, які привертають увагу публіки, в т.ч. ЗМІ. Хоч як це дивно, цей момент — власне презентабельність — для організаторів, схоже, не видається актуальним. Чи не тому серед інформаційних спонсорів фестивалю, поміж інших, — також і газети, що вже майже два роки як припинили своє існування...
Зі стилістичною цілісністю і концептуальністю програми до діалогу спонукав передусім концерт «Contemporary 2». Музика для флейти соло» за участю дуже обдарованого молодого виконавця Сергія Вілки. Концерт було присвячено «екологічно чистим місцям планети», втім, це не просто риторичний прийом, а й своєрідна художня програма представлених творів: «Зелений шум», «Бурулька», «Ліс і ліс», «Подих» та інші. Це — мініатюри шести українських і шести зарубіжних композиторів, чия естетика — на перетині поп-авангарду і музичного театру.
Як завжди послідовна в контексті «своєї території» — електронної музики — Алла Загайкевич, що представила в рамках «Київ Музик Фесту» чергову «серію» авторського проекту «ЕМ-Візія». Цього разу електроніку було розбавлено етнікою. Якщо говорити про проекти, центром яких став бренд, то це, безперечно, виступ Володимира Співакова з Молодіжним симфонічним оркестром СНД, що відбувся в Національній опері. В цьому ж руслі — «Дні музики Андрія Петрова», цілком самостійний п’ятиденний фестиваль, що відбувся в рамках «Київ Музик Фесту». Щоправда, брендом тут є не стільки ім’я російського композитора, скільки феномен радянського кіно («Гараж», «Бережись автомобіля», «Синій птах», «Людина-амфібія»), до якого він писав музику.
За історичною значимістю виділяється проект-презентація книги «Валентин Сильвестров. Дочекатися музики. Лекції-бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим». Вихід подібного видання — дійсно унікальний прецедент безпосереднього особистісного спілкування з композитором, який визнаний в Європі й чия музика є свого роду ідентифікатором тенденцій в сучасній музичній культурі України.
Втім, більша частина фестивальних програм, а з ними і сам фестиваль нагадують «відкриті двері», через які після любого номеру — музичного твору — можна ввійти і вийти без жодної втрати для цілого, якщо саме так сприймати фестивальну форму.
