Як рятували річку Рось

Чому вода перестає текти з крану? Буває, що причина в тому, що вона перестає текти у річці. Щоб такого не траплялося, Європейський Союз розробив Водну рамкову директиву, мета якої — повернути річки до їхнього природного стану. А оскільки вода не знає кордонів і перетікає із ЄС до країн-сусідів і навпаки, об’єднана Європа вирішила поділитися найкращими практиками з шістьома країнами-сусідками в проекті «Управління водними ресурсами в західному секторі Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії».

Річка Рось, в минулому прозора та чиста, кілька років тому нагадувала загниваючий бульйон. Водосховища зупинили течію річки, через що Рось втратила здатність самоочищатися. Тут запанували зелені водорості, які висмоктували з води кисень і перетворювали її на мертву калюжу. Екологія почала загрожувати здоров’ю людини.

Рось — середня річка України, яка бере свій початок у Вінницькій, протікає Київською, а в Черкаській області впадає у Дніпро. Влітку, коли випаровується велика кількість води, течія річки призупиняється. «В спекотний період можна було б і потерпіти, — розповідає голова басейнового управління річки Рось Петро Бабій, — якби міста не продовжували забирати з річки воду і не зливати назад у Рось неочищені стічні води».

За словами Петра Бабія, воду неможливо було доочистити, водорості забивали фільтри, а якість води була нижча за всі показники. Коли ж додавали більше хлору, виникали токсичні сполуки, схожі на діоксин, які на все життя осідали у людському організмі. Ситуації на річці Рось все частіше переростали у надзвичайні. А коли села і міста нижче Білої Церкви на три тижні залишилися взагалі без води, в регіоні всерйоз забили на сполох.

Щоб вирішити проблему, звернулися у тому числі і до європейського досвіду. Проект «Управління водними ресурсами в західному секторі Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії» запропонував допомогу у реалізації інтегрального підходу. Він реалізовувався протягом 2008—2010 років, його бюджет — 2,2 та 0,8 мільйонів євро на оснащення. Йдеться про управління не частинами річки, яка розділена кордонами областей, а всім басейном річки Рось. Тепер Петро Бабій працює у спеціально створеному басейновому управлінні та з Білої Церкви спостерігає за річкою від її джерела до гирла.

Цей інтегральний підхід запропонували використовувати і в інших п’яти країнах — учасницях проекту. За словами керівника команди європейський експертів Стівена Уоррена, Україну, Білорусь, Молдову, Грузію, Вірменію та Азербайджан об’єднує спільне радянське минуле. Але за 20 років незалежності країни встигли змінити законодавство та «розійтися» у різні юридичні боки. А водні артерії залишилися спільними.

Наприклад, води річки Дністер ділять Україна та Молдова. І навіть якщо одна з країн очищує річку і помалу повертає її до природного стану, країна-сусідка може продовжувати скидати відходи, а споживачі з обох берегів страждатимуть від того, що Україна та Молдова мають різні стандарти. Таким чином, проект пропонує країнам змінюватися разом. До того ж, ці задачі збігаються із цілями Європейської водної рамкової директиви: не досягати кількісних стандартів, а якісно повертатися до природного стану річки.

Ще одне ноу-хау європейської системи — це залучення громадськості до управління водними ресурсами. Крім басейнового управління, проект допомагає створювати басейнові ради. Експерт проекту Андрій Демиденко пояснює, що новий підхід заохочує людей об’єднуватися. «В басейновій раді, — розповідає він, — представлено всі зацікавлені сторони: виконавча влада, яка керує річкою, бізнесмени і керівники заводів, які користуються її водами, екологічні організації. Проблеми річок мусять вирішувати ті, хто біля них живе, а не санітарно-епідеміологічна станція, Міністерство природи або чиновники з Брюсселя. А основне тут — це інтеграція між людьми та пошук консенсусу між зацікавленими сторонами», — впевнений Андрій Демиденко.

Басейнові ради вже створено для більшості великих річок України, але втілення інтегрованого підходу поки на півшляху. Петро Бабій вважає, що басейнова рада повинна приймати політичні та економічні рішення, а поки вона має тільки дорадчий характер. Так само він хотів би, щоб змінилася система фінансування річок: «Водокористувачі та забруднювачі платять податки, які йдуть у центр, тобто до Києва, а назад у регіон повертається дуже мало, — розповідає Петро Бабій. — У Європі ж ціну на воду встановлюють на місцях, гроші залишаються у розпорядженні басейнових управлінь, а використовуються вони за рішенням басейнових рад. Сподіваємося, що ми теж це зробимо, але коли — невідомо». Україні потрібен закон, в якому б прописувалися фінансові механізми, вважає Петро Бабій, а також фігурував принцип «хто більше забруднює — той більше платить».

Проект «Управління водними ресурсами в західному секторі Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії» допомагає розібратися в цьому нелегкому понятті — «інтегрований підхід». Українська сторона прислуховується до порад і засвоює досвід західних сусідів, як працювати з громадськістю, як знаходити збалансовані рішення, хоча Петро Бабій визнає, що прислухаються не всі, а перемовини іноді бувають дуже складними. А щодо конкретних результатів, то голова управління басейну задоволений, що в басейні ріки Рось вже третій рік немає надзвичайних ситуацій. Петро Бабій сподівається, що ситуація покращуватиметься і в майбутньому, а річка не втратить свою здатність само очищуватися. Адже якщо до води додавати хлор, вона стає мертвою.

Загалом проект «Управління водними ресурсами в західному секторі Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії» має на меті допомогти зменшити забруднення, підтримати логічне та ефективне розподілення таких водних ресурсів, як транскордонні річки. Проект також прагне упровадити та підсилити водне законодавство, і наблизити його до європейських стандартів. Країни — західні партнери, а саме — Білорусь, Молдова та Україна, як і Вірменія, Азербайджан та Грузія на Південному Кавказі, мають спільні води та річкові басейни, через що транскордонних підхід — важлива річ.