«Оркестр» - це всі ми, кожен зі своїм інструментом

         На перший погляд «легкий» кабаретовий жанр нової постановки заньківчан «Оркестр» за п’єсою відомого французького драматурга і сценариста Жана Ануя може видатися дещо недоречним у часі Великої війни, але це лише на перший погляд. Насправді, такі життєствердні постановки (навіть якщо останні слова в «Оркестрі» не надто оптимістичні, а одна з героїн через зраджене кохання пускає собі кулю в лоба) потрібні саме зараз, адже поки ми не втратили здатності сміятися і плакати над звичайними, здавалось би, буденними ситуаціями, доти ми живі і здатні на боротьбу за свою свободу.

         Постановка вистави «Оркестр» на камерній сцені Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької – перша в Україні, здійснена на основі ліцензованого перекладу з французької (перекладачка – Соломія Гриценяк). Сама п’єса цікава ще й тим, що містить певні автобіографічні спогади дитинства Жана Ануя: його мама була музиканткою і малим хлопчиком він частенько з-за лаштунків спостерігав за репетиціями та виступами колективу, в якому вона працювала. Заньківчанська постановка ніби привідкриває завісу того, що відбувається в творчому колективі за лаштунками і на сцені. Задля вистави у жанрі нуар-кабаре у глядацькій залі збудували подіум, а частина глядачів будуть сидіти за столиками, наче у розважальному закладі маленького містечка. Організація сценічного простору – Олексій Хорошко, художниця з костюмів – Наталія Тарасенко.

         За сюжетом ми потрапляємо у вир пристрастей маленького жіночого оркестру в провінційному французькому містечку, який фінансово утримує такий собі мсьє Лебонз (Ігор Гаврилів, Юрій Чеков, Олесь Федорченко). В паузах між пристрастями учасниць оркестру чуємо кулінарні поради, розповіді про чоловіків, немічних старих батьків і дітей, яких можна покинути заради нового коханця… У весь цей мікс гармонійно вплітаються музичні номери (тексти пісень Ольги Бакус і Наталії Боймук, музичне аранжування Остапа Мануляка, хормейстерка Оксана Явдошин) і танці (хореографія Дениса Григорука).

         Звісно, любовні трикутники рухають сюжетом, тому й в «Оркестрі» без них не обійшлося. За прихильність єдиного чоловіка в колективі, до того ж одруженого, – Піаніста (Дмитро Каршневич, Данило Хромов, Богдан Козлінський) – змагаються керівниця оркестру мадам Ортанс (Дарія Зелізна, Наталія Лісова, Альбіна Сотнікова) – дама в літах та з величезним життєвим досвідом, і молоденька Сюзанна Делісіас (Наталія Боймук, Оксана Галів, Діана Каландарішвілі). А самотня Патрісія (Інна Калинюк, Наталія Поліщук-Московець, Ольга Бакус), в якої ніколи не було стосунків з чоловіками, в постійному конфлікті з Памелою (Марія Шумейко, Світлана Мелеш), котра міняє коханців, як рукавички. Зрештою, інші музикантки – Ермеліна (Галина Далявська, Мирослава Солук), Леона (Мар’яна Кучма, Ірина Романчук, Марта Шпеник) – теж мають свої історії. А об’єднує всіх бажання шаленого кохання, проте дівчата хочуть його більше отримувати, ніж дарувати… «Музикантки цього оркестру – вони не грають, а лише мають порожні чохли від інструментів, набиті різним мотлохом. Така метафора втрачених надій: футляр і його наповнення – вони самі», - каже режисер «Оркестру» Богдан Ревкевич.

         Цікаво, що впродовж дійства його знімає Оператор (Роман Гавриш, Ігор Возьний) і все відразу транслюється на невеликий екран над сценою.

         «Я вніс у цю постановку персонаж Конферансьє (Назарій Московець, Олег Андрощук), - розповів режисер Богдан Ревкевич. – Такого собі арлекіна, якого, як на мене, бракувало в п’єсі. Кожен прочитає цей образ по своєму, а для мене він – віддзеркалення самого автора, це його погляд на ці стосунки, на ілюзію цього життя. Основна концепція, що життя – це певне шоу, це певна гра, це певна нами чи не нами створена ілюзія, в якій ми існуємо. Для мене «Оркестр» - це не просто оркестр, колектив, який грає на музичних інструментах. Для мене «Оркестр» - це всі ми. Ми маємо свої інструменти і граємо десь в унісон, десь в розлад, десь фальшуємо… У виставі є певні символи, які, я сподіваюся, глядачі прочитають».

Людмила ПУЛЯЄВА.

Фото Наталі БІЛУТИ.