Інтелектуальне волонтерство в Україні як феномен нашого часу

Однією з найактуальніших та найцікавіших проблем сучасного українського соціогуманітарного дискурсу є феномен волонтерства в Україні. Саме феномен, оскільки завдяки йому війна українців проти російського агресора набула всенародного національно-визвольного характеру, а діяльність громадянського суспільства, найяскравішим проявом якого є волонтерський рух, «зв’язала» фронт і тил, налагодила тісну взаємодію між ЗСУ та цивільними, які допомагають як військовим, так і потерпілим від жорстокої рашистської навали. За українським законодавством волонтерством є різновид благодійної діяльності, спрямований на допомогу іншим. Він базується на законності, рівності, добровільності, безоплатності й неприбутковості.

Варто погодитись із думкою львівського волонтера Тараса Скицького, що цінність волонтерства полягає в тому, що «ти розв'язуєш актуальні проблеми на локальному рівні, тобто створюєш щось для своїх. При чому це «для своїх» може бути різного масштабу» (Тарас Скицький. «Вмію і допомагаю: чим корисне інтелектуальне волонтерство. І в чому сенс цього явища»).

Дослідники класифікують волонтерську діяльність за декількома типами. Класична типологізація передбачає виділення наступних характерних визначень у залежності від напрямків діяльності: екологічне волонтерство, міжнародне волонтерство, віртуальне, громадське, соціальне, медичне, спортивне, освітнє, волонтерство у надзвичайних ситуаціях тощо.

До того ж, сьогодні волонтерство як явище можна поділити на дві основні категорії: практично-матеріальне та інтелектуальне. Саме інтелектуальне волонтерство є новим видом волонтерської діяльності. Під інтелектуальним волонтерством під час російської агресії проти України, вочевидь, варто розуміти безоплатну, добровільну роботу проти ворожих ІПСО, фейків усіх різновидів, контрпропаганду у прямому вигляді, а також діяльність, спрямовану на адвокацію інтересів України у світі, формування української ідентичності у громадян країни всередині держави та за її межами, виховання українського патріотизму, робота по популяризації та збереженню української культури та культурної спадщини народу тощо. Боротьба з ідеологією путінізму, яка є вкрай загрозливою для України та й демократичного світу загалом,  має стати, на нашу думку, невід’ємною частиною діяльності представників саме інтелектуального напрямку у волонтерському русі сучасної України. Ознайомлення світу з українською культурою та популяризація її серед інших спільнот як добровільна місія інтелектуалів цілком заслуговує на визначення «культурне волонтерство» (Оксана Забужко). Культурне волонтерство теж є прикладом інтелектуального волонтерства.

Отже, інтелектуальне волонтерство, на відміну від матеріальної допомоги іншим, є безоплатним, добровільним способом допомоги людям знаннями, уміннями, власним цінним досвідом та набутими навичками.

Загалом, багато хто з представників середнього класу України, люди з вищою освітою зараз переосмислюють свої можливості, вміння і реалії життя. Варто погодитись з думкою, що чимало інтелектуалів подивились на оточуючих і на себе «іншими» очима, віднайшли в собі щось нове, успішно реалізувались в нових умовах, зрештою, відкрили нові смисли буття. Серед таких людей якраз і знаходяться інтелектуальні волонтери.

Зараз поняттєвий апарат, здатний адекватно описати інтелектуальне волонтерство, лише формується в науковому соціогуманітарному дискурсі України. Проте, наприклад, у ЗМІ зустрічаються такі пояснення: «Інтелектуальне волонтерство — це спосіб інтелектуальної підтримки організацій, проєктів та ініціатив, які мають соціальне або громадське спрямування.  Люди, які займаються цим, безкоштовно діляться з іншими своїми знаннями та особистим досвідом. Наприклад, виступають з лекціями, надають інформаційну, менторську чи консультаційну підтримку» (Редакційна. Happy Monday). 

За законом України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» виробляється поняття «волонтер сфери утвердження української національної та громадянської ідентичності». Це «…фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги за напрямом утвердження української національної та громадянської ідентичності» (Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності».(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2023, № 46, ст.116). У розділі третьому цього закону йдеться про те, як здійснюється діяльність по утвердженню української національної та громадянської ідентичності: «Територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, сили безпеки і сили оборони, суб’єкти освітньої діяльності, суб’єкти відносин у сфері української національної та громадянської ідентичності, інститути громадянського суспільства, фахівці та волонтери з утвердження української національної та громадянської ідентичності, інші фізичні та юридичні особи, міжнародні організації беруть участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності відповідно до цього Закону».  

Висновком до всього вище наведеного можуть стати слова українського інтелектуального волонтера: «На волонтерських проєктах можна багато чого навчитися, скажімо, опанувати нову технологію, розвинути soft-скіли чи отримати досвід співпраці з великими замовниками. У моєму випадку найкраще вдалося прокачати комунікативні навички, адже я набагато частіше напряму спілкувався з дуже різними замовниками. Серед них є як невеликі громадські організації, так і міністерства чи міжнародні організації, як-от UNICEF та UNFPA» (Тарас Скицький. «Вмію і допомагаю: чим корисне інтелектуальне волонтерство. І в чому сенс цього явища»).

Воююча Україна вже сьогодні здатна навчити світ багатьом корисним навичкам, виробленим як відповідь на жорсткі виклики часу й реалії власного існування. І серед цінного досвіду – український волонтерський рух в цілому й інтелектуальне волонтерство зокрема.

Ірина Грабовська