Про що шелестить туалетний папір?

Днями співробітники податкової міліції Дніпропетровська виявили в одному з приміських складських приміщень підпільний міні-завод з виробництва. туалетного паперу. Підприємство, що працювало виключно в нічний час, нараховувало десять найманих робітників. Виробнича лінія виконувала операції з перемотування, нарізки, розфасовки й упаковки туалетного паперу, і за добу тут випускалося близько 10 тисяч рулонів. Свій товар господарі підприємства збували переважно у віддалених від Дніпропетровська містах і селах. Всього при обшуку, за даними податкової міліції, було вилучено готової продукції на 150 тисяч гривень. Тепер двом підприємцям, що організували незаконне виробництво, загрожує кримінальна відповідальність за випуск контрафактної продукції.

Повідомлення про підпільне підприємство з випуску туалетного паперу викликало жвавий інтерес ЗМІ. Проте, в основному через характер продукції, що випускається. «За дужками» залишилося зовсім непусте питання про те, чому в нашій країні все частіше виявляються факти нелегального підприємництва. Серед регіонів України Дніпропетровщина відома, в основному, своєю важкою індустрією — гірничо-металургійним комплексом, хімією і машинобудуванням. Підприємства цих галузей стали основою крупних промислових корпорацій і холдингів, що дають головні надходження в державний і місцеві бюджети. Малий бізнес у наповненні місцевого бюджету грає набагато скромнішу роль. Його частка складає всього лише 16%. Не дивлячись на це, в Дніпропетровську діє понад 13 тисяч малих підприємств, на яких працюють близько 80 тисяч чоловік. З цієї кількості 42% малих підприємств діють у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого користування. Операціями з нерухомістю і наданням послуг займається 25% підприємств, до 10% — виробництвом і будівництвом, майже 7% функціонують у сфері транспорту і зв'язку, 4% займаються готельним і ресторанним бізнесом. Втім, ці цифри відображають лише частину загальної картини розвитку малого бізнесу в Дніпропетровську. Оскільки, за даними статистики, з ним, так або інакше, пов'язаний добробут близько 200 тисяч городян. Ці дані переконують у тому, що малий бізнес як у Дніпропетровську, так і в Україні в цілому має бути об'єктом пріоритетної уваги і розвитку. Тим часом, за відгуками самих підприємців, все виглядає дещо інакше.

«Змін на краще поки немає, — вважає глава Асоціації ділового партнерства, яка об'єднує малі й середні виробничі підприємства Олександр Малик. — Навпаки, тенденції, які спостерігаються у сфері оподаткування, нас тривожать. Можу навести такий приклад: було у нас мале підприємство, яке виробляло електричний кабель. На ньому працювали два десятки чоловік. Спочатку господар був змушений зупинити виробництво, а тепер продав усе своє устаткування. Не можна сказати, що ця продукція не мала попиту, проте, умови господарювання такі, що фактично не сприяють малому бізнесу».

Тим часом, невеликі підприємства здатні заповнювати в економіці якраз ті ніші, де не може ефективно працювати крупний бізнес. «У нашій Асоціації, — розповідає Малик, числиться 107 підприємств, що займаються різним виробництвом і впровадженням наукових розробок. Одне з невеликих підприємств на верстатах з програмним управлінням, виробляє деталі, які застосовуються для ремонту устаткування на залізниці. Окрім нього, таку продукцію не випускає сьогодні ніхто, тому партнери тримаються обома руками. Інший підприємець розробив невеликий літак, який можна використовувати для тренувальних польотів і в інших цілях. Зараз йдуть переговори про спільне виробництво з представниками Іраку. Ще одне мале підприємство пропонує ефективну технологію з очищення Дніпра від синьо-зелених водоростей. Є підприємці, які можуть випускати дуже точні карти Дніпропетровська, оскільки їх поки немає у продажу».

Не можна сказати, відзначає глава Асоціації ділового партнерства, що влада на місцях не бачить проблем. Зовсім недавно за ініціативою губернатора О. Вілкула між обласними, міськими і районними органами влади був підписаний меморандум про підтримку розвитку підприємництва. У нім є цілий ряд пунктів, покликаних обнадіяти малий бізнес. Зокрема, документ містять зобов'язання не допускати прийняття на місцевому рівні «економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів», удосконалити «процедуру врегулювання проблемних питань, з якими стикаються суб'єкти господарювання», розробляти Програму розвитку малого підприємництва із залученням підприємницьких кіл та їхніх об'єднань. Є в меморандумі й вимога до органів місцевої влади затвердити диференційовані ставки земельного податку, розміри орендної плати за використання земельних ділянок і оренди комунального майна для суб'єктів малого бізнесу і фермерських господарств.

Колишній уповноважений Держкомітету України з питань регуляторної політики і підприємництва в Дніпропетровської області Володимир Дон вважає, що корінь зла криється у ставленні влади до бізнесу як такого. Його колишню посаду, як і представництва на місцях, нове керівництво Держкомітету ліквідовувало два місяці тому, що само по собі символічно. На думку Дона, ставлення чиновників до бізнесу визначається досить простою логікою. Оскільки крупний бізнес дає до бюджету основну частку надходжень, то малий і середній — особливої ролі не грають. Помилка полягає в тому, говорить він, що основне значення малого підприємництва визначається не його прибутковістю для казни, а тим, що він створює робочі місця. Тим самим, мільйони людей самостійно забезпечують себе і свої сім'ї коштами для існування, нічого не вимагаючи від держави, окрім прозорих і зрозумілих «правил гри». Тим часом, в європейських країнах розумне ставлення до малого бізнесу дає відчутний ефект — там він забезпечує майже половину всіх надходжень до бюджету. В Україні все до цих пір виглядає інакше. Малий бізнес, відзначає Дон, у нашій країні абсолютно не захищений. У парламенті й уряді представлені інтереси крупного капіталу, оскільки пробитися у Верховну Раду дрібному або середньому підприємцеві нереально — для цього просто немає необхідних коштів. З тієї ж причини законодавча база формується так, що фактичне податкове навантаження для малих і середніх підприємств як мінімум в два рази вище, ніж для крупних. Малим бізнесом українська влада цікавиться лише у період виборів — як електоральною силою. Проте, потім його використовують як «дійну корову», керуючись принципом «менше годувати і частіше доїти». Корупційна «складова», необхідна для того, щоб підприємство не лише відкрити, але і працювати, — дуже велика. У зв'язку із цим, дрібному підприємцеві, пояснює Дон, легше взагалі працювати без реєстрації, не показуючи своїх доходів і витрат. Не дивлячись на те, що в цьому є певний ризик — відкупитися буває легше, ніж витримувати постійні перевірки. Спрощена система до цих пір була цілком легальною дорогою відходу від таких перевірок, проте, останнім часом і на неї розпочався наступ. Замість того, щоб вивчати й упроваджувати досвід європейських країн, Прибалтики або Грузії, в Україні знову йдуть по второваній дорозі.

«Свого часу, — нагадує Дон, — Грузія була справжнім заповідником корупції в Радянському Союзі. Сьогодні, протягом всього декількох років, ситуація круто змінилася в кращий бік, і підприємці в цій країні працюють вільно». На його думку, проблема для України полягає в тому, що немає політичної волі до справжнього реформування країни. До того ж, розвитком підприємництва повинні займатися не корумповані чиновники, а справжні професіонали у сфері економіки і бізнесу.