Політ «Сокола» завершений

У броварському ТРЦ «Термінал», не встигнувши як слід розкочегаритися, завершилася півфінальна серія плей-офф Відкритого чемпіонату Білорусі з хокею. Серія в чомусь нагадувала попередню, чвертьфінальну: по-перше, «Соколу» для продовження боротьби не можна було програвати матч на рідній арені, по-друге — доля матчу вирішувалася в овер-таймі. На цьому, на жаль, аналогії закінчуються.

Насилу здолавши в попередньому раунді «Хімволокно» з Могильова, у півфіналі кияни зустрілися з чинним чемпіоном і кращою командою регулярного чемпіонату — мінською «Юністю» під керівництвом Михайла Захарова — тренера національних збірних України і Білорусі, до речі (непогано людина влаштувалася, таке «ноу-хау» може бути лише у нас).

Перші дві зустрічі в Мінську не хочеться і згадувати. Господарі виявилися вельми негостинними — 10:2 за сумою двох матчів красномовно про це свідчать. Але це було там, а тут, на домашньому льоду, «соколи» були налаштовані дати бій. І таки дали.

Дуже драматичним і непередбачуваним видався матч. Глядачі, присутні на трибунах, за три періоди так і не побачили закинутих шайб (що в хокеї буває вельми рідко). І лише в овер-таймі була зафіксована єдина успішна атака на ворота. На жаль, пропустили кияни, і рахунок в серії став 3:0 не на їхню користь. Але звинувачувати кого-небудь із хлопців у відсутності самовіддачі ні в кого язик не повертається, тим більше зараз.

Про фінансову ситуацію, що склалася в клубі, було вже багато сказано і написано. Перед третім матчем серії керівництво клубу видало чергову порцію обіцянок виплатити черговий «транш». Дотрималися вони слова чи ні, поки невідомо. Але, першими ластівками, в яких увірвався терпець, стали провідні гравці клубу: захисник Юрій Наваренко і нападник Артем Гніденко залишили табір киян і вирушили у свій колишній клуб — ХК «Вітебськ».

Складається таке враження, що хлопці грають виключно заради вболівальників, які весь сезон чекали матчів на виліт. Ну і одночасно задовольняють свій спортивний азарт. Що й говорить, якщо ніхто з клубних босів з командою не спілкувався і жодних турнірних завдань на плей-офф не ставив. А може, перемога в одній чверті фіналу взагалі не входила до їхніх планів, їм вона була не потрібна і фінансово невигідна?

Показовими є здивування білоруських журналістів з приводу того, що жлобинський «Металург», який вважається ледь не найбагатшим клубом ліги, залишився за межею плей-офф, а бідний «Сокіл» увесь сезон був у лідерах, і лише наприкінці опустився на четверту сходинку. Так, такі реалії українського хокею.

І особливих передумов для покращення становища киян немає. Команді не вистачає елементарних речей, включаючи необхідне мінімальне медичне забезпечення і вітаміни. Не випадково гравці й тренери «Сокола» закликали вболівальників підтримати свою команду у важкі для неї часи. А колишній президент київської команди Сергій Старицький висловив бажання створити фонд допомоги хокейному клубу.

Який принаймні дивний вигляд на цьому тлі мають не такі давні заяви керівників клубу про можливий виступ команди в найсильнішій європейській лізі — КХЛ.

Так, безумовно, свою роль відіграла фінансова криза: для того, щоб у країні грали в хокей і були сильні конкурентоспроможні команди, потрібна стабільність. Тоді в бізнесменів з’явиться бажання вкладати гроші в цей вид спорту, будувати нові арени. Але не можна ж залишать напризволяще те, що поки що приносить уболівальникам задоволення.

І на завершення про хороше. Кілька місяців тому керівництво «Сокола» придбало недобудову в районі Національного виставкового центру. Через два-три роки там планують побудувати Льодовий комплекс — зараз активно шукають інвестора. Ще один тренувальний каток на 500 місць планує побудувати ФХУ біля спорткомплексу «Авангард». Сподіватимемося, що в нашого хокею в цілому, і «Сокола» зокрема, є майбутнє. Не настільки далеке і, безумовно, світле.