Поцілунки імені Клари Цеткін

Слово честі, мені здавалося, що це питання для українського загалу давно вже має бути простим і зрозумілим. Бо ж, власне, в добу інтернету схожі на це питання — як і про пласку Землю на трьох слонах чи про побудову вічного двигуна у сараї сусіда-винахідника — просто не мусять виникати.

Каюся: я недооцінив того, що інтернет здатен не тільки інформувати, а й дезінформувати з величезною силою. Тим більше того, кого власні підсвідомі комплекси просто-таки заштовхують у світ дезінформації.

Отож мірою наближення 8 Березня (а наразі виповнюється сто років цьому святу!) український сегмент Павутини — і не лише якісь маргінальні, а й досить серйозні сайти плюс деякі друковані видання, а на додачу — наче серйозні люди з вищою освітою — дружно почали (вкотре вже!) репродукувати «страшні таємні істини». Якщо їх трохи узагальнити, виходить таке.

Істина перша: 8 Березня — це насправді Пурім.

Істина друга: єврейка-соціалістка Клара Цеткін нав’язала це єврейське свято «трудящим жінкам» у якихось своїх хитромудрих інтересах.

Істина третя: справжнім українцям (росіянам, слов’янам, православним — потрібне підкресліть самі) негоже відзначати 8 Березня.

До цих «істин» додається зазвичай купа дрібних, але пікантних подробиць: від констатації того, що Міжнародний жіночий день пов’язаний із єврейською жінкою-войовницею Естер, до твердження, що перша жіноча маніфестація 8 березня 1910 року, організована Кларою Цеткін та Розою Люксембург, складалася з берлінських (ясна річ, дібраних за етнічною ознакою) повій...

Можна було б, звісно, начхати на всю сукупність оцих відвертих ідіотизмів — але ж для надто великого числа українського люду, як випливає з контент-аналізу інтернету, ідіотизми (в числі яких обов’язковий пошук єврея-зловмисника під ліжком) підміняють правду. Тоді як число правдивих публікацій надто вже мізерне, якщо не сказати — геть відсутнє.

Що ж, доведеться (не вперше і, боюся, не востаннє) писати про те, що насправді земля зовсім не пласка...

Отож: ця крислата «журавлина» спершу виросла на благодатному московському ѓрунті, а потім уже була пересаджена до нас. Її самовіддано леліяв о. Андрій Кураєв, знаний російський богослов, який у нас у певних інтелігентських колах вважається світочем релігійної думки.

Що ж написав світоч з приводу 8 Березня? А от що:

«Вот только недавно позволили мы себе заметить, что роднили этих корифеев и героев не только принадлежность к партии революции и преданность идеям Интернационала. Еще у них было этническое родство. Интернационал, как оказалось, был на редкость мононационален. Что ж, сегодня это факт, без которого невозможен серьезный разговор об истории революционного движения в Европе рубежа XIX—XX веков. Именно выходцы из еврейского народа подняли мир на борьбу с «миром насилья» и призвали разрушить его «до основанья».

Вспомнив это обстоятельство, попробуем вжиться в мир этих людей. Представьте себя на месте, скажем, Клары Цеткин. Вам пришла в голову замечательная идея создать женский революционный отряд, использовать женскую энергию для борьбы с «эксплуататорами». И для консолидации и пропаганды этого движения вам нужен символический день, который был бы днем Женщины-Революционерки. Какому дню придать такое значение?

Революция, как известно, живет религиозным пафосом, она сама есть миф, а для мифа характерно мышление прецедентами. Нынешнее действие должно воспроизводить некоторый образец, архетип, впервые явленный миру в мифологически насыщенное «время оно». Надо подражать образцу. И мифотворческий инстинкт революции требует поставить вопрос так: были ли в истории женщины, которые поднимали народ на борьбу с тиранией и добивались успеха?

Немец, француз, англичанин при такой постановке вопроса сразу вспомнили бы Жанну д’Арк. Но Клара Цеткин — еврейка. И для нее вполне естественны ассоциации с историей ее родного народа. И в этой истории была такая фигура — Эсфирь.... Эсфири посвящен ежегодный и самый веселый праздник еврейского народа — праздник Пурим. И празднуется он как раз на переломе от зимы к весне...» (http://www.foru.ru/slovo.2719.1.html).

Як написано! Які слова знає професор о. Кураєв: «архетип», «міфотворчий інстинкт», «мислення прецедентами»! Тільки от пише він, м’яко кажучи, дурниці — втім, не тільки в цьому випадку, а і в багатьох інших. І ці дурниці щедро репродукують не лише вірні РПЦ, а й наші вітчизняні суперпатріоти.

Почнімо із «мононаціонального» Другого Інтернаціоналу. Фрідріх Енгельс, його засновник, — німець, Георгій Плеханов — російський дворянин, Поль Лафарг — син французького плантатора, Франц Мерінг — син відставного прусського військового. Карл Реннер (Австро-Угорщина) — син фермера-чеха, ну, і звичайно ж, Беніто Муссоліні, яскравий молодий і впливовий італійський соціаліст... Список можна продовжувати, хоча, звичайно, були й такі персонажі, як Едуард Бернштейн — але, от лихо, противник революції і прихильник еволюційного переростання капіталізму в соціалізм.

Ба більше: Володимир Ульянов-Ленін, якому часто пригадують його дідуся по матері — вихреста Олександра Бланка, навіть за божевільними нацистськими Нюрнберзькими законами мав би всі права фольксдойча...

Ну, а з Кларою Цеткін ще смішніше: Цеткін — прізвище першого чоловіка лідерки німецьких соціалісток, російського народовольця одесита Осипа Цеткіна, котрий утік до Німеччини від царської охранки. А народилася Клара у сім’ї сільського вчителя Ґотфріда Ейснера, який, крім інших предметів, викладав ще й закон Божий, а крім того, був органістом кірхи селища Відерау. Клара дитиною йому допомагала та непогано оволоділа цим складним інструментом. Коли вона, уже немолода політична діячка, відвідала рідні місця, то попросила відкрити їй кірху і годину просиділа на самоті за органом. Ось такими були її справжні дитячі спогади і «поклик крові»...

Але що правда — це те, що Клара Цеткін була причетна до виникнення свята революційних жінок. Воно було проголошене 1910 року в Копенгагені на II Міжнародній конференції жінок-соціалісток, головою якої була Цеткін. Але не з її ініціативи. І не з ініціативи Рози Люксембург. Пропозицію внесла інша німецька соціалістка-феміністка Лені Ѓрюнберг. І от лихо: теж істинна арійка. Але конкретну дату того року не встановили: вперше його відзначили наступного, 1911 року, але... 19 березня, прив’язавши було до дня перемоги німецьких робітників у барикадних боях далекого 1848 року. До 1914 року у різних країнах Європи день боротьби жінок-трудящих за рівні права відзначали у різні дні березня — відповідно до політичних і культурних особливостей тих держав. Це було зовсім не «свято весни і кохання», як зараз, а суто політичне дійство, яке часом супроводжувалося бурхливими зіткненнями соціалісток-феміністок із поліцією й військами. І тільки напередодні Першої світової війни з’явилася дата 8 березня. До речі: як вдалося дізнатися у фахівця з юдаїки, Пурім того — 1914-го — року відзначали 12 березня, а 1910 року — 7 березня...

На цьому варто закінчити сюжет із «єврейською змовою проти українських жінок». Утім, як на мене, нічого страшного у належності Клари Цеткін до євреїв — якби це було правдою — не було б, як і в запозиченнях, що їх робив революційний рух з біблійної символіки, і не тільки з неї. Страшними є невігластво, тупість і чорносотенство «суперпатріотів», від належності до племені котрих свого часу відмовлялися Іван Франко та Леся Українка.

А тепер про інші популярні сюжети. Мовляв, 8 березня — це день народження Клари Цеткін (хоча і з Вікіпедії, і з «Української радянської енциклопедії» легко дізнатися: Клара Ейснер з’явилася на світ 5 липня 1857 року); мовляв, це свято нав’язав після Жовтневої революції Ленін на честь своєї коханки Цеткін (щиро сумніваюсь, що Володимир Ілліч віддавав перевагу старшій за нього на 13 років Кларі, коли на нього з обожнюванням дивилася значно молодша красуня Інеса Арманд...); мовляв, це суто комуністичне свято, яке не має сенсу відзначати сьогодні українцям й українкам.

От на останньому спинімося трохи детальніше.

1910 року більшовики були маргінальною течією світового соціалістичного руху, до того ж розколотою на фракції Леніна, Богданова і Троцького. Тому участі у заснуванні свята більшовики не брали — їм було не до жіночих проблем. І тільки після жовтневого перевороту більшовики спробували приватизувати 8 Березня — так само, як і 1 Травня. Проте українські соціалістки, скажімо, відзначали у Львові Міжнародний жіночий день ще 1911 року — коли там не було жодного більшовика. І взагалі, Восьме березня народилося як свято жінок-феміністок (відповідальний редактор газети «Глайхгайт», себто «Рівність», Клара Цеткін у своїх брошурах і статтях неодноразово вживала саме цей термін). А те, що фемінізм у ті часи був переважно соціалістичного спрямування, — так це реальність, зумовлена викликами часу. Адже йшлося про одночасне здобуття політичних (участь у виборах) і соціальних (восьмигодинний робочий день, оплачувана відпустка під час вагітності, рівна зарплата з чоловіками) прав працюючих жінок. А на додачу у Другому Інтернаціоналі, де зародився жіночий соціалістичний рух і де активно працювала Клара Цеткін, більшовики були маргінальною меншістю. Що не завадило їм спробувати привласнити собі 8 Березня (так само, як і інше соціал-демократичне свято — Перше травня)...

Та, власне, справа, не в тому, до чого саме «прив’язане» свято 8 Березня, серед іншого — чи «прив’язане» воно до одного із головних свят юдеїв — Пуріму... Справа в іншому: невже невігластво і чорносотенство — це питома ознака бодай частини патріотичної української громади?

...А щодо того, чи варто відзначати визнане, до речі, ООН 8 Березня — то це справа переконань кожного. Тільки за всіх обставин варто пам’ятати його справжній зміст і назву: День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне та соціальне рівноправ’я.

P.S. До речі, саме 8 березня 1985 р. такий собі Джон Макферсон з англійського міста Ньюкасл потрапляє до Книги рекордів Гіннесса, поцілувавши за 8 годин 4444 жінки. Схоже, останнім не дуже хотілося боротися за рівноправ’я, попри офіційно визнане свято. То, може, і справді цей день повсюдно поволі трансформується у символ весни та кохання?