ЩОДЕННИК

13 січня

...А зима дихнула холодним полум’ям , пощипуючи носик і вушка. І в нашій пам’яті оживає дитинство. Дитинство, у якому залишилися іграшки, розлите молоко і наші молоді батьки. Щось нагадає тобі знайомий смак. Можливо, ті самі шоколадні цукерки, що висіли на ялинці і залишали свій слід на невинній дитячій посмішці. А може, мандаринки, що своїм кольором нагадували маленькі сонечка, які заблукали поміж дерев. Твоє вікно розписане кришталевим орнаментом, засипане білим борошном, з якого бабуся напече пироги... І всі дороги ведуть у далеке, здавалося б, щасливе майбутнє, коли твої оченята з маленької затишної хатинки дивилися крізь вікно. Ти пам’ятаєш? Це та ж сама зима 80-х. Можливо, у твоїй пам’яті залишилися добрі спогади про той час, яскраві моменти. Любов батьків, які створювали свято, піклуючись про нас: неслухняних, веселих та безтурботних... Але пройшли роки — і шоколадні цукерки з мандаринами перестали бути святковою примхою, а борошно за вікном перетворилося на білий сніг...Та все ж ми трошки залишились дітьми і щиро віримо в казку. Мабуть тому, що наші батьки своєю любов’ю створювали її для нас. І хто знає, чим вона закінчиться. Але любов здатна на чудеса не тільки в новорічну ніч. І згодом хтось інший подарує її тобі. І з роками, оживаючи в нашій пам’яті , воно стає нам дорожче — наше новорічне дитинство...