Комплекс «наївної гімназистки»

Усупереч ялтинським заявам Тимошенко, що газових проблем із Росією немає, виявилося, що вони все-таки є. І чималі. На «5 каналі» в програмі «Я так думаю» (де жваво обговорювали газові справи на фоні ялтинського саміту глав уряду СНД) Ганна Безулик прямо запитала нардепа Пашинського (БЮТ): чи не дуже слизькими є усні обіцянки В. Путіна не застосовувати штрафних санкцій до України, якщо російська сторона наполегливо не бажає перевести обіцянки в письмову, протокольну форму. Пан Пашинський продемонстрував повну, хоч і мало аргументовану, впевненість у непорушності «царського» слова В. Путіна. Особливо бютівця вразила триразовість відповідних публічних заяв російського прем’єра. Тріада, трійця, троїстість грають магічну роль у створенні багатьох народів, але чому українські політикани, які звикли «кидати» один одного кожного Божого дня, з наївністю гімназистки вірять у кришталеву чесність інших? А тим більше в такі архаїчні речі, як «царське слово», «купецьке слово» або «чесне піонерське». Звичайно ж, російські діячі — господарі свого слова: самі його дають і самі забирають назад, у чому українська громадськість неодноразово мала можливість пересвідчитися.

Показовим, у тому числі для блоку Литвина, стало запитання його представника Сергія Гриневецького: чому під час переговорів із Росією щодо газу в Україні з візитом перебував президент Грузії Михаїл Саакашвілі? Тобто до України не повинні прибувати іноземні керівники, які можуть бути неприємні Москві. З цього слідує, що всі подібні візити мають заздалегідь узгоджуватися на Смоленській площі. Так це й було в часи УРСР, коли Україна мала міністерство закордонних справ, але не мала закордонних справ.

У цьому контексті згадується ситуація з відомим істориком та письменником Віктором Суворовим, запрошеним для публічних виступів до Варшави в 90-ті роки тепер уже минулого століття. Саме ім’я Віктора Суворова викликає в демократичній (?) Росії, так само як і в тоталітарному СРСР, скрегіт зубів у колах можновладців. Ось як про те, що відбувалося в Польщі, розповідав сам В. Суворов російському історику Дмитру Хмельницькому: «За великим рахунком, найбільший мій тріумф був у травні 1992 року в Польщі... Я виходжу в аеропорту, мені відразу репортери ставлять запитання: чи не є це провокацією — наш Лех Валенса полетів до Москви розповідати, як ми тут сидимо без палива, а тут Суворов у Варшаві?.. Тут ще була ціла передісторія... Уряд Польщі звернувся до уряду Великої Британії, щоб мене затримали, не випускали, бо виходить дипломатичний скандал».

В. Суворову довелося звернутися до знаменитого дисидента Володимира Буковського, який проживає у Великій Британії. Буковський звертався до польської громадськості. «Він телефонує до Польщі. А «Солідарність» ще жива, ще дише». Він допускає «витік інформації». Ви, мовляв, поляки, за що боролися? Що терпите? Вони, звичайно: «Як це?!» Польський гонор, ви ж розумієте... Він і відповідає, що ось автор написав книгу, трошечки проти Радянського Союзу, проти комунізму, а його Польща не приймає... І преса вибухнула. За що боролися?! Людину до Польщі не пускають! Щоб сподобатися Москві! Польський МЗС тон змінив. Телефонують до британського МЗС: «Ми його запрошуємо! Від імені уряду!»

Сподіваюся, мрію і вірю, що і в нас з’явиться український гонор, особливо серед політиків. До речі, на відміну від блоку Литвина, ТРК «Україна» не піддалася страху і паніці, не побоялася запросити президента Грузії Михаїла Саакашвілі у свою нову й поки ще цікаву програму «Готовий відповідати». Саакашвілі виступав у властивому йому високоемоційному стилі, проте це навіть ніякий не стиль, а характер, натура, суть цієї людини. Фахівець уже з демократії Мустафа Найєм дорікнув грузинському лідеру, що в Грузії «мало демократії!». Саакашвілі пояснив, що в його країні звільнили з роботи тисячі корупціонерів, які, залишившись без «корита», стали ядром нинішньої опозиції. Справді, успіхи в боротьбі з корупцією в Грузії очевидні й визнані найавторитетнішими міжнародними організаціями. Це тим більше вражаюче, бо в радянські часи грузинська корупція була просто легендарною, невід’ємною особливістю національного характеру, що розглядалася як спосіб життя. І ось тепер грузинські ДАІ, поліція не беруть хабарів. Для Грузії це є найрадикальнішою, глибинною революцією, що струсонула багатовікові засади. Адже будь-яка боротьба з корупцією — це провокування колосального запеклого опору зацікавлених осіб, угруповань та кланів. Але іншого шляху в боротьбі з цим злом немає. Це розумів навіть той древній політолог, який сказав київському князю: «Княже, не розігнавши бджіл, меду не їсти». Ось чому поки що жоден український політик не зважився кинути справжній виклик вітчизняним та закордонним «бджолам», не насмілився почати справжню протидію корупції.

На слова Михаїла Саакашвілі якась людина із залу, посилаючись на шефа МВС Ю. Луценка, дорікнула, мовляв, найбільшу кількість злочинів в Україні здійснюють грузинські злодії в законі, й це вимагає візового режиму з Грузією. Ну, це вже запитання до пана Луценка, пана Медведька, чому грузинські злодії у законі почувають себе в Україні набагато комфортніше, ніж у Грузії? Можливо, пану Луценку потрібно пройти стажування в грузинському МВС, де колеги поділяться з ним досвідом?

А в Ганни Безулик продовжували обговорювати газову тему. Олександр Чалий вимовив абсолютно правильну фразу про те, що з російського газу потрібно видавити корупцію й геополітику. «Волга впадає в Каспійське море, коні їдять овес і сіно». А хто ж із порядних людей проти? Шкода, що колишній дипломат не розповів, як це зробити. Тим більше, що робити це доведеться не лише українській стороні. Богдан Соколовський озвучив таку ж правильну й таку ж загадкову з погляду її практичного застосування фразу: укласти справедливі газові угоди з Росією. Адже нинішні угоди «Газпром» вважає суперсправедливими...

А в цей час у Ялті Ю. Тимошенко запевняла, що з «Газпромом» Україна має стандартний контракт, такий самий, як і європейські держави. Чудово. Але чому ж стільки секретності, туману й недомовленостей? Нерозуміння не було розсіяне й черговою антикорупційною риторикою пані прем’єр-міністра. В. Путін, який стояв поруч із Ю.В. під час прес-конференції, повідомив журналістам, що з Тимошенко йому працюється дуже комфортно.

Уявляю, які почуття це мусило би викликати в штабі В.Ф. Януковича... Однак свідомість увесь час гризла думка: з чого б це раптом В. Путін такий добрий і милостивий?

Чому Москва, яка не вірить не тільки сльозам, але й посмішкам, так протегує Ю. Тимошенко? І у скільки ця кремлівська доброта обійдеться Україні? Що нам усім доведеться за це віддати? На жаль, сучасна влада у країні часто вдається до таємної, закритої від суспільства дипломатії.

Зрозуміло, російські журналісти в Ялті не могли не скористатися пікантною ситуацією одночасної присутності в Україні В. Путіна та М. Саакашвілі й поставили російському прем’єру відповідне запитання. Путін відповідав з істинною насолодою, упиваючись власною брутальністю, сарказмом і фірмовим «вишуканим» гумором. Це відгонить якоюсь вражаючою інфантильністю, що змушує пригадати відповідь В. Путіна американському журналісту, який запитав про долю російського підводного човна «Курськ». Тоді Володимир Володимирович посміхнувся і без найменшої, у зв’язку із загибеллю людей, скорботи лаконічно закрив тему: «Він потонув». А тут йдеться про смерть сотень людей з грузинської та російської сторони, і... така юнацька веселість, таке піонерське завзяття.

Узагалі-то історія дипломатичного етикету нічого подібного до публічного гумору а-ля Путін не знає. Це вже щось по той бік добра і зла...

А ТРК «Україна» після «Готовий відповідати» не убоялася запросити лідера Грузії й на «Шустер-LIVE». Там Саакашвілі хтось із зали підкинув тему: як проходять переговори між Грузією та Росією? Президент відповів, що проходять дуже важко, бо їх не влаштовує особисто Михаїл Саакашвілі. Варто зауважити, що Кремль не влаштовували всі грузинські президенти: і Звіад Гамсахурдіа, й Едуард Шеварднадзе.

Політолог Віталій Кулик запитав: чому якщо в твоєму паспорті є штамп про відвідування Абхазії, то в Грузії за це беруть штраф у розмірі $3000 (до речі, це ж саме обурює деяких наших правозахисників)? Саакашвілі зауважив, що не варто вихованим громадянам відвідувати окуповані території іншої країни без її спеціального дозволу; до речі, ерудований політолог Кулик (дозволю собі цю нотацію на правах колишнього викладача студента Кулика) міг би пригадати, що на землі Республіки Кіпр чекає туриста, який відвідав ніким, окрім Туреччини, не визнану Турецьку республіку Північного Кіпру. Підказую: великі неприємності...

«На нас тому й напали, що ми виявилися дуже успішними у творенні вільного суспільства і конкурентної економіки. Більшість грузин вважає, що після революції троянд стало краще. Ми скасували 90% ліцензій. У нас маленький, але ефективний уряд», — запевнив президент Грузії.

Коли Михаїл Саакашвілі залишав студію, публіка влаштувала йому бурхливу, тривалу овацію. Деяких українських (?) політиків та депутатів від подібної «неполіткоректності» рядових учасників програми перекосило й заклинило...