Севастопольська стіна

Упродовж останнього тижня у зв’язку з 20-річчям падіння Берлінської стіни, ми почули з вуст перших осіб Росії багато цікавого. Про те, наприклад, що тоді, 20 років тому, «падіння Берлінської стіни сприймалося як продовження курсу на об’єднання Європи», що, нарешті, це «об’єднання Європи все-таки відбулося». Це — президент Дмитро Медведєв в інтерв’ю німецькому журналу «Шпігель», про який ми вже нагадували читачам «Дня». Тоді «сталося те, що й повинне було статися», — це вже слова прем’єра Володимира Путіна зі спеціального фільму, присвяченого падінню стіни і показаного на російському телеканалі НТВ. Звучали й інші схожі оцінки.

Але дозвольте, як же все це відрізняється від слів, які ті ж самі люди і їхні численні підлеглі вимовляють, якщо йдеться про конкретну форму того самого «об’єднання Європи», яке вони нібито так вітають! Адже подобається комусь чи ні, але в реальній дійсності останніх двох десятиріч, після односторонньої ліквідації Організації варшавського договору, іншої форми «об’єднання Європи», крім розширення блоку НАТО (і паралельного розширення Євросоюзу), просто не існує. Тому ті, хто вітає «об’єднання Європи», що відбулося 20 років тому, і одночасно противиться сьогоднішньому продовженню цього ж самого об’єднання, елементарним чином самі собі суперечать. Політичний процес неможливо запустити «від цих до цих» — це не шматок сала, що можна відрізати. Тому-то дії російської сторони останнім часом носять суперечливий, якийсь конвульсивний, а тому й безрезультатний характер.

Чому, наприклад, так незграбно виглядають спроби дипломатично протистояти участі окремих сусідніх країн у Програмі ЄС «Східноєвропейське партнерство», спеціально розробленої для п’яти держав — членів СНД та Грузії, яка вийшла із цієї організації, з метою їхньої найшвидшої інтеграції у все ту ж саму «об’єднану Європу»? Бо якщо Росія в цілому «за» таке об’єднання, які в неї можуть бути «приватні» претензії до України, Молдови, Білорусі? Лише ті, що ось таке «об’єднання» впритул підійшло до російських кордонів? Але хіба це серйозний аргумент «проти»? Хіба хтось колись обіцяв Росії зворотне? Можливо, існують міжнародні угоди, що перешкоджають країнам СНД глибше інтегруватися в Європу? Немає таких угод і бути не може! Про це скаже навіть будь-який студент, який вчиться на фахівця у сфері міжнародних відносин або права.

А взяти питання розширення НАТО, що вже набило оскому. Якщо ви — як самі стверджуєте — всією душею «за» ліквідацію «стін», що розділяють Європу, навіщо ж усіляко намагаєтесь звести нову стіну — між 28 країнами — членами НАТО та Україною і Грузією, які прагнуть приєднатися до цієї організації? Нелогічно виходить, панове! Коли проти розширення НАТО виступають, скажімо, прихильники комуністичних поглядів, це абсолютно органічно вписується в їхню ідеологічну і загальнополітичну позицію. Коли ж із цих позицій намагаються виступати представники нинішньої російської влади, які продовжують при цьому постійно декларувати власну «відданість європейським цінностям», то це вже схоже на «плюралізм думок в одній голові», який відомо як називається.

Не інакше як спробою звести нову стіну виглядають політичні маневри з російською військовою базою на території суверенної сусідньої держави, що відбуваються прямо на наших очах. Зрозуміло, йдеться про російський Чорноморський флот і місце його тимчасового (до 2017 року, згідно з договором між Україною та Росією) перебування — українське місто Севастополь. Якщо діяти з розумом, то далекоглядні політики для того, щоб флот не опинився в становищі частин та з’єднань російської Західної групи військ, що спішно виводилися в чисте поле з Німеччини на початку 90-х років минулого століття, повинні були б уже задовго до настання вказаної вище дати готувати для нього альтернативну базу. Натомість узятий курс на «продавлювання питання» за допомогою стимулювання мітингової активності — як у Криму, так і на московських телеканалах, де почав мусуватися відверто провокаційний та небезпечний для розвитку російсько-українських відносин лозунг: «Чорноморський флот був, є і буде в Севастополі!».

Та як же він там «буде», якщо, наприклад, в останньому пункті статті 17-ї Конституції України прямо вказано: «На території України не допускається розміщення іноземних військових баз»! Погодьтеся, формулювання недвозначне. Стосовно поточного перебування на території України російського флоту, то щодо цього існує спеціальний розділ XV Конституції під назвою «Перехідні положення», де в пункті 14-му зазначається: «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України».

Тобто основний закон сусідньої держави недвозначно закріпив тимчасовий і ніякий інший статус базування Чорноморського флоту на українській території, і продовжити дію угоди можна, лише змінивши відразу кілька положень Конституції України. Навряд чи якийсь президент України, хай які «проросійські» заяви напередодні виборів він сьогодні робив би, зможе набрати необхідну для цього кваліфіковану більшість у парламенті, та й чи захоче взагалі він це робити — велике питання...

Але ось що не є питанням, так це те, що жодних юридичних підстав «затриматися» на території України і тим самим «не пустити» сусідню державу в НАТО в Росії та її керівництва немає. Що ж до можливих політичних важелів впливу на сусідню країну, то, вибачте: ви самі відмовилися від гіпотетичного тиску, вкотре вітаючи падіння стіни та об’єднання Європи. Тож будьте ласкаві виконувати власні декларації, панове кремлівські керівники!