Без скандалу, але...
Як і передбачав «День» трохи менш ніж тиждень тому, Україна повністю й своєчасно сплатила російському «Газпрому» за постачання газу за травень. «Компанія отримала підтвердження про те, що гроші переказано на рахунки «Газпрому», — повідомив прес-секретар НАК «Нафтогаз України» Валентин Землянський. Раніше голова «Нафтогазу» Олег Дубина запевнив, що компанія своєчасно розрахується з «Газпромом», і назвав чутками розмови про її катастрофічний стан. Він закликав політиків, експертів і ЗМІ різних країн «припинити нагнітання істерії навколо діяльності компанії на внутрішньому й зовнішньому ринках».
Проте в цьому випадку мова вже не про «Нафтогаз». Ця сплата дійсно далась Україні нелегко й стала своєрідним тестом (сьогодні ми бачимо, що успішним) на існування в країні дієздатної влади й держави взагалі. Якби українські газові гроші вчасно не дійшли до Москви, то «Газпром» отримав би законні підстави для того, щоб згідно з підписаними 19 січня контрактами перейти з Україною на систему стовідсоткової передоплати. Це означало б, що наступний платіж мав би бути практично подвійним. А якби Україна цю надмірну ношу не потягла, тоді «Газпром», швидше за все, знову планував би відкрити проти нас, а заразом — і проти Європи газовий фронт. Відповідні повідомлення й наміри викладалися найдокладнішим чином і неодноразово. Дійшло до того, що на понеділок у Москві планувалася зустріч з керівництвом європейських компаній — споживачів російського газу — в зв’язку з небезпекою виникнення нової кризи у відносинах з Україною. Зустріч скасували, про всі апокаліпсичні прогнози тут-таки, не вибачившись, забули.
Коментуючи низку висловлювань про нездатність України сплатити за використаний і закачаний до підземних сховищ газ, а також звернення російського керівництва до посадових осіб Євросоюзу, високопоставлений чиновник Єврокомісії, що побажав залишитися неназваним, сказав: «У нас склалося враження, що вони (російська сторона) хочуть нової газової кризи».
Проте було б нерозумно удавати, що весь цей скандал здійнявся на порожньому місці. Газові розрахунки як за квітень, так і за травень — це, все-таки, дуже несприятливий сигнал про стан державної газової компанії, яка ще недавно була номером один серед платників держбюджету, а сьогодні висить у нього ж на шиї досить важким каменем...
Нагадаємо, що за квітень «Нафтогаз» сплатив росіянам 650 мільйонів доларів. Але з цієї суми 450 мільйонів становив аванс «Газпрому» за транзит газу 2009 року, а 170 мільйонів доларів — кредит «Укрексімбанку». Були пропозиції й за травень платити приблизно таким же чином, але це означало, що в цьому разі компанія втратить плату за транзит 2010 року й буде змушена сказати «прощавай» Брюссельському меморандуму, який передбачав участь європейських країн у реконструкції української ГТС. У травні ситуація з газовими грошима в країні, мабуть, не стала кардинально іншою. А Росія йшла напролом і нагнітала обстановку методами, що дуже нагадували артилерійську підготовку. Прем’єр-міністр Володимир Путін прогнозував новий газовий конфлікт і погрожував, що він може призвести до повної зупинки російського транзиту вже наприкінці червня — початку липня. Російський прем’єр закликав європейських партнерів звернути пильну увагу на цю проблему. Були навіть пропозиції спільно з Європою покрити «українські газові борги». Характерно, що дехто й у нас погоджувався з такою методою розв’язання проблеми.
І можна собі уявити, якою гострою була б дискусія на РНБО, яка взяла на себе нелегкий труд ухвалити остаточне рішення про джерела проплати за газ, якби на засідання цього органу прийшли представники уряду. Але їм в ті конкретні години й хвилини було не до того: народжувалася нова коаліція, версталася нова Конституція. Якби все зрослося, газові справи втрачали б свою актуальність: з країною можна було б робити все що завгодно.
Тим складніший вибір стояв перед РНБО, де чудово розуміли, які наслідки може мати запуск друкарського верстата й створення емісійного, а точніше, просто-таки інфляційного навісу над економікою в півмільярда доларів. Але, мабуть, у Раді розуміли, що репутаційні втрати України внаслідок потужної попередньої інформаційної атаки Росії, спрямованої здебільшого на Європу, могли бути навіть більш відчутними для країни, її громадян та її майбутнього, ніж імовірний збиток для макропоказників і бюджету. У результаті народилася вказівка президента Нацбанку рефінансувати Ощадбанк. Її було чітко й дуже оперативно виконано. Ощадбанк тут-таки виділив черговий кредит «Нафтогазу України». НАК закупив на ці кошти долари й відправив їх до Москви. Єврокомісія це наше досягнення розсудливо не коментувала. Мовляв, не коментує ж вона, коли, наприклад, Німеччина своєчасно розраховується з Росією за газ. Але з нашого боку було б безглуздо не зробити висновків із цієї ситуації. Чому б, наприклад, не зменшити той справді неймовірний податковий і соціальний тягар, який змушений тягнути «Нафтогаз»...
