Не завдяки, а всупереч
Кажуть, у складні часи найперше страждає культурна сфера. Але часом скрута надає їй потужний імпульс — розвиватися не завдяки, а всупереч.
Мирослав ЛАЗАРУК, директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка:
— У Чернівецькій та Львівській областях оголошено Рік Володимира Івасюка. 4 березня 2009 року Володимиру виповнилося б 60 років. А 22 травня 2009 року сумна дата — 30-річчя захоронення композитора. Ще у вересні цього року виповниться двадцять років фестивалю української естрадної пісні «Червона рута». Збіглись у часі три абсолютно вагомі дати, які мають значення не тільки, скажімо, для шанувальників естрадної пісні, а й для значно ширшого кола. Напевно, тому музей звернувся до обласної ради, і вона одноголосно ухвалила рішення про те, щоб оголосити 2009 рік Роком Володимира Івасюка.
Заходи розпочалися 14 лютого, тобто минулої суботи. Зокрема, відбулася велика презентація фотоальбому «Володимир Івасюк: вернись із спогадів», де зібрано понад вісімсот фотографій, документів, малюнків Володимира. Були друзі Володимира, однокурсники, однокласники, звучали його найулюбленіші мелодії — «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори». Нещодавно інструментальні твори Івасюка вийшли друком у Дрогобичі. Можна вважати, що вони повернулися до життя, бо кожен музикант може зараз їх виконувати. Важливо, що презентація зібрала велику кількість молоді.
До ювілею ми плануємо провести конкурс «Мандрівний музика» імені Володимира Івасюка. Це конкурс молодих композиторів віком до 20-ти років, який вже традиційно проводиться в нас у Чернівцях, але цьогоріч ми його приурочуємо до ювілею, а підсумки підбиватимемо десь у травневі дні.
Ще один дуже важливий момент — почали готувати зібрання творів Володимира Івасюка. Очевидно, це буде двотомник як мінімум. Перший том — пісні. До речі, в нашому музеї зберігається 98 оригіналів пісень Івасюка. І другий том — листування Володимира Івасюка з батьками, друзями, близькими, родичами. Це теж великий шматок, який відображатиме життя Володимира. Там же будуть і вислови Володимира про мистецтво, про народну творчість, матеріали про нього, його вірші.
Юрій ЄРМОЛЕНКО, художник:
— Днями я відкрив власну виставку «Перуанська іграшка». У своїй роботі я намагався позбавитися будь-яких додаткових коментарів, використовувати виключно візуальний образ. Виставка народилася з моєї подорожі в Перу, про яку в двох словах складно сказати. Це абсолютно інша енергетика, дійсність, абсолютно інший материк та інші відстані. Я, до речі, це також підкреслюю в проекті. Наприклад, якимись простими речами. Знову ж, є лінія горизонту, є небо, є абсолютно сувора, якась пласка земля. Дивний сірий, червонуватий грунт.
Коли перебуваєш в країні двадцять днів, перетинаєш її повністю на машині, ти можеш епізодично зібрати матеріал за допомогою фотоапарату. Мені важливий візуальний образ, тому я особисто займаюсь живописом, а не літературою. Будь-який художник збирає матеріал. У даному випадку в документації ситуації мені важлива була точність, тому, звісно, фотоматеріал обов’язковий.
Сергій РУДЕНКО, керівник проекту «Буквоїд»:
— Минулого тижня Національна експертна комісія суспільної моралі заборонила книжку Олеся Ульяненка. Попри припущення багатьох, я не вважаю, що це піар-акція. Тому що книжки Олеся Ульяненка вилучено з книгарень, «Клуб сімейного дозвілля» після отримання вердикту комісії вилучив книжку з продажу.
Такий вердикт комісія могла б винести і сотням інших книжок, які є сьогодні на ринку. Але це не означає, що видавці мають одразу ж виконувати її рішення. Якби я був видавцем, то я би оскаржив це рішення в суді й продавав би цю книжку далі. Але «Клуб сімейного дозвілля» вирішив виконати вимоги Національної комісії, і я не розумію, чому.
Насправді мене дивує в цій ситуації позиція таких структур, як Спілка письменників України та Асоціація українських письменників. Ці дві структури, одна з яких є державною, а друга недержавною, могли б щось сказати з цього приводу. Насправді Олесь Ульяненко — це не хлопчик із вулиці. Це лауреат малої Шевченківської премії України, тобто письменник, якого вчать у ВНЗ, у школах. І раптом він стає порнографом за вердиктом якоїсь пані з Національної комісії, яка начебто опікується мораллю. До того ж, цей висновок Національна комісія оприлюднила уже після того, як книжку почали продавати в книгарнях. Тобто фактично третина тиражу вийшла, люди її купили. Що — тепер їздити по квартирах і збирати їх, тому що це, бачте, порнографія? Оскільки інвестором «Клубу сімейного дозвілля», наскільки я володію інформацією, є іноземець, то він вирішив виконати рішення, бо він працює на українському ринку, йому доводиться спілкуватися з державними структурами. Проігнорувати це рішення — означає зайти в конфлікт. Постраждав Ульяненко. Хоча насправді, якщо він зараз зробить електронну версію та викладе в інтернеті, думаю, користуватиметься дуже великим успіхом і попитом. Про жодну книжку останнім часом стільки не говорять, як про книжку Олеся Ульяненка.
